«Полювання на кабана — заняття для чоловіків. Полювання на ведмедя — для
сверхмужчин» — так уважає Джой Макгрейл. У Росії, згідно А. А.
Черкасову, думали навпаки: «На ведмедя йдеш — соломку стели, на
кабана йдеш — труну теши». Джой удалося побувати на обох полюваннях зараз,
и їх вона вважає своїм мисливським іспитом, своєрідним «присвятою
в лицарство», визнанням її заслуг
Однажди Білл вирішив взяти дружину в гори Смоки-Маунтинс у Північної
Каролине, поохотиться, як вона пише, на «російського» кабана й чорного
медведя. Незважаючи на те, що безліч поколінь диких кабанів,
завезенних у Штати на початку століття з Росії щоб розширити спектр
охотничьей фауни, уже народилося на американській землі, їх дотепер
величают «росіянами».
Почалося зненацька й з малого. Невеликий, зважаючи на все
молодой, але дивно нахабний, як порахували люди, ведмідь літнім,
еще світлим вечором прийшов на радгоспну пасіку біля райцентру великого
приморского селища Дальнегорск. І що дивувало: незважаючи на истошний
лай собак, упереміш із лементами пасічника, так ще стрілянину в повітря,
зверь діловито й безцеремонно обстежив найближчий до лісу ряд вуликів і
три з них розорив, уплітаючи мед у стільниках відразу. А набузовавшись досита,
ушел неспішної развалочкой, із зупинками, оглядаючись на людину й
охрипшего від злого бреха пса: чого розкричалися?
За сніжним гребенем мигнула райдужна тінь; здалася освітлена
солнцем пухната голова звіра. Але в наступну мить стало ясно: хутряна
шапка, а там і рожеве від морозу особа брата Юрія. Ми зштовхнулися ніс до
носу зовсім зненацька, тому що ранком вийшли в різних напрямках. Так
случается, імовірно, тільки на полюванні, де поводження звіра диктує свої
неисповедимие шляхи. Те ведуть у непередбачену сторону сліди, те раптом
видаст лісову тайгу польовий бінокль: «висвітить» на далекому косогорі
рижее, сіра або чорна жива цятка. І звіробій поспішає й крадеться в
негаданом напрямку. Так трапилося й у цей яскравий лютневий ранок
Мне не було й п'ятнадцяти, коли моя старша сестра вийшла заміж і в нас
появился новий член родини. Він був значно старше сестри, а про мене
и говорити не доводилося. Жили вони окремо, але часто бували в нас в
гостях. Олег — так кликали мого нового родича — працював кимсь на
заводе, але любив полювання й будь-яку можливість використав для цього
занятия.
Это було чимсь новим, тому що в нашій родині не було ніколи ні
рибаков, ні мисливців, ні навіть грибників. Всі були сугубо міськими
жителями, для яких найбільший ліс був у парку навпроти будинку
В цей час я вчився в технікумі. Те невеликий час, що
оставалось після навчання, я витрачав на кіно, ходив до приятелів на дні
рождения, улітку бігав на міський пляж або просто тинявся по вулицях.
Мне й у голову не приходило, що природа буває не тільки міська, а
птици — це не тільки голуби, що риються в смітниках, або горобці,
подбирающие крихти в магазинів і лотків з пиріжками. Двірські кішки й
собаки були природним доповненням міської фауни
Тиша встановилася надзвичайна. Притихли гори, стемніли блакитні води
горной річки. Майже фізично відчувається, як холодні вони цієї пізньої
осенью. Завмерли, покрилися памороззю яскраво-червоні шипшини в прибережних
зарослях.
Все чекає снігу. І пішов сніг густою мерехтливою сіткою, за якої всі
укрилось синюватою білизною. Тайга звузилася до декількох метрів білого
безмолвия й, здається, чуєш шерех мільйонів сніжинок
Той пам'ятний рік видався в тайзі неврожайним. У відрогах
Малого Хінгану на велетнях-кедрах не вродився горіх. На низькорослих
монгольских дубах не було жолудя. Із приходом холодів наступили важкі
времена для тайгових мешканців. Кабанам у пошуках корму доводилося
преодолевать багато десятків, а те й сотні кілометрів, штурмуючи гірські
перевали й перетинаючи величезні рівнинні простори марей.
Так, рятуючись від голоду, вони й з'явилися на початку листопада на радгоспних
полях, знищуючи залишки картоплі, сої, — словом, усього, що не могла
убрать сільгосптехніка через непогоду, що розігралася
Місяці бігли за місяцями, мисливські сезони поміняли друг
друга, приходили у свій строк чергові номери «Полювання й мисливського
хозяйства», у яких як звичайно знову до чого призивали, починаючи від
искоренения браконьєрства й витоку хутра на сторону і кінчаючи суперечками
на наукові й собачі теми. Але не було в тих нескінченних тлумаченнях ні
победителей, ні переможених. Всяк залишався при своїй думці. І тому,
не мудруючи лукаво, глибинна Росія жила й полював як бог на душу
положит і «як рука візьме». «Слухай всіх, а роби по-своєму»,— учив
отец.
Ижевку в зеленій зоні довелося чехлить, щоб не
нариваться на зайві неприємності із цілком можливими єгерями. Для них,
случись мені догодити в протокольну онучу, це просто зайва
возможность показати перед вищестоящим начальством своє службове
рвение: «Як же! Намагаємося, громадянин начальник, геть якого
сверхопасного відомого «зубра» у зеленій зоні відловили, а ще
писательствует». Ходи після до охотоведу, пиши пояснювальні та інші
бумаги, а мені це із хлоп'ячих часів було неулюблено, не токмо зараз,
на п'ятому десятку років. Але спанієлеві Ральфу усе ще хотілося зайвий раз
понюхать сліди вальдшнепів, що годувалися вночі на дорожніх калюжах і
колеях, побігати по осінньому лісі
Дорога повела нас уздовж опушки, краєм поля з не прибраними з минулого
года валками почернелой лежаної соломи. Ральф зненацька залягав
против вітру й рвонув по прямій до непримітного серед інших солом'яної
кучке. Дарма я кричав, намагаючись зупинити іншим часом слухняного
помощника. Він мчався щодуху назустріч своїй долі
Не спалося. У хатинці було сиро й задушливо. Над вухом нудно
звенел комар, під нарами скреблися й попискивали якісь зверушки.
Даже завидно було чути мірний подих і похропування Віктора — мого
спутника, а тепер і сусіда
Поворочавшись на худій підстилці, початків було засипати і я, але отут на
грудь шльопнулося щось важке й живе. Оказавшийся під рукою ліхтарик
висветил повзучу по мені досить більшу змію. Я, напевно, не встиг
даже здригнутися — так швидко вона зникла в якійсь щілині. Але все-таки
удалось розглянути на ній жовті поперечні смуги, довідатися в змії
безобидного амурського полоза — нерідкого в цих місцях мешканця
человеческого житла, старанного винищувача пацюків і мишей
Починався осінній проліт. Я сидів у скрадке в лісового
озера. Праворуч і ліворуч від мене, на інших озерах, хтось зрідка
постреливал, я ж не піднімав рушниці, тому що табуни летіли стороною.
Следовало б перенести мій курінь на інше місце, але до того був гарний
холмик з жовтими берізками, на якому я влаштувався, що нікуди не
хотелось іти
Пригретий полуденним сонцем, я задрімав. Мене розбудив постріл, я
приподнялся: за кущами, на сонячній прогалині, верещав і качався по
земле Сурмач — моя костромська гонча
Невдалеке стояв мисливець із берданкою в руках. Це був Митяй Рохлін,
счетовод цегельного заводу, низенька веснянкувата людина з козлиною
бородкой, схожої на шматок клоччя. Йому завжди й у всьому не везло: те в
него розривало рушницю, то вискакував від непомірного заряду «безсерпанку»
затвор бердани й спотворював особу, то перекидався човен, у якій він
догонял підбиту на ріці утчу. З його ім'ям були зв'язані десятки самих
нелепих
и смішних подій у лісах, полях і на болотах
Той пам'ятний рік видався в тайзі неврожайним. У відрогах
Малого Хінгану на велетнях-кедрах не вродився горіх. На низькорослих
монгольских дубах не було жолудя. Із приходом холодів наступили важкі
времена для тайгових мешканців. Кабанам у пошуках корму доводилося
преодолевать багато десятків, а те й сотні кілометрів, штурмуючи гірські
перевали й перетинаючи величезні рівнинні простори марей.