В. ГРЕКОВ
кандидат біологічних наук почесний член УООР
Дуже незабаром, як я встав на ноги, рідний дядько Коля
пристрастил мене до риболовлі. Потім у моєму житті до того ж з'явилася
рогатка, а в один з похмурих осінніх днів ми з товаришем виявили в
перелесках масу дрібних пташок, які, лавіруючи серед кущів, жваве
улепетивали від нас і їхніх жвавих голосів звучали у вогкому повітрі
как-то по^-особливому соковито.
Это було так емоційно, що передчасно розбурхало в нас те,
что повинне було ще дрімати до своєчасного виходу. Як раптом
становится вперше щеня на стійку, так і ми з товаришем раптом відчули
неистребимий інстинкт полювання... Спорудили арбалети, але в нашому
исполнении це було не те. Терміново треба була рушниця, однак рідні, а
также й шкільні вчителі були категорично проти. Загалом, коли справа
дошло до того, що я почав марити рушницею, останньої здалася бабуся,
и... от ми з дуже ерудованим і пользовавшимся більшою повагою
дальним родичем дядьків Ванею Портновим відправилися вести торги
Почали, як водиться, здалеку, але потім, на мій погляд, занадто повільно перейшли до справи. Цілком природно, що я дуже боявся, як би угода або не відбулася, і коли дядько Ваня задав останнє каверзне запитання: «А як щодо купчастості?» — у мене душу пішла в п'яти, оскільки хазяїн після розкотистого «Чаво?» почухав у потилиці, похмикал і зам'яв... Але вийшов з положення з достоїнством. Недбало скрививши, він мовив: «Давеча стріляв через панський будинок по граку, що сидів на вершинці аж третьої тополі, і той каменем брякнулася оземь, одна дробинка потрапила прямо в груди!» — «Чудово», — вирік мій родич, і я став счастливейшим власником надзвичайно порваної «ижевки» 24 калібру, трьох розірваних залізних гільз і градуйованої під перловий порох латунної мірки, що зберігаю й по цей день
Мене не бентежило, що це «придбання» відкривалося після кожного пострілу, а черговий відрізок цвяха, що служив бойком, відбившись від курка, неодмінно летів невесть куди. Важливо було, що бно стріляло й від приємної віддачі в плече кружлялася голова!
Мій перший наставник В. М. Фокин-Баторин (у Волго-Вятском краї поряд з офіційним прізвищем майже в кожного є начебто б запасна, під якою людина більше відома в окрузі) , побачивши надану йому реліквію, оторопів і втратився дарунка мови! Нарешті він отямився й почав вимовляти, що треба було прийти до нього, що за цю ціну в сусідів можна було взяти двоствольну двадцятку букетного Дамаска відомої фірми «Пиппер-Баярд», і відразу знайшов неї в прейскуранті, що на хазяїна прийшла похоронка й було б чим пом'янути мисливцеві... Він ще довго гарчав, але тим часом виточив з величезного цвяха й закріпив як покладений бойок
Приблизно через рік дуже знаючий інженер, що повернувся зі США в Радянську Росію, нарешті знайшов причину самовідкривання: він викинув основний гвинт, що зносився, і пристосував на його місце болт від трактора, а також приклав гайковий ключ на випадок розбирання
Незважаючи на те що моя одностволочка була непоказна на вид і на покладені 35 м розсипала коло більше 2 метрів у діаметрі, я вилизував її й плекав, як первістка!
Попадати при неймовірному розкиді було простіше, особливо в качку з підйому або в зайця з лежання, а от із червоним звіром було погано, тому що доводилося стріляти за 30 метрів. Звичайно в день мені вдавалося підходити до 3—4 лисицям, з яких 2—3, а часом і всі, ішли подранками, так що до кінця зимових канікул майже все лиси в окрузі припадали на різні лабети!
Цілком природно, що з тих пор у мене з'явилася «патологічна тяга» до солідного калібру й добротного бою
Після закінчення Великої Вітчизняної війни я подарував свою рушницю й всі приналежності двоюрідному братові й разом з родиною вернувся в Одесу. Переїзд, післявоєнна розруха й голод, багаторазово посилений посухою, що наступила, привели наш побут буквально до катастрофи: ми харчувалися чим потрапило, опухали з голоду, але проте будь-яку копійку, що дісталася мені, я відкладав на рушницю (волі мені було не займати). Однак левову частину необхідної суми я заробив наступної, уже більше благополучним летом, коли ловив на море бичків і продавав їх на одеському «привозі». Таким чином, до осені 1947 р. зібралася 4000 руб. — сума цілком достатня для здійснення моєї мрії!
Хоч я й прочитав безліч літератури, з якої виходило, що фірма «Зауэр і син» займала одне з останніх місць на світовому ринку, але був «собі на розумі», тому що ще перебував під сильним враженням своїх наставників, межею мріянь яких був «Зауэр 3 кільця» 12 калібру з пістолетною ложею й щічкою! Отож, я купив за всі накопичені гроші «Зауэр» дешевої моделі, але з відмінним боєм і упустив за ту ж ціну «Голланд-Голланд» у відмінному стані
Так здійснилася мрія дитинства, але, пострілявши в студентах на стенді й домігшись непоганих результатів, я дійшов висновку, що можна цілком обходитися простою рядовою рушницею. До речі, В. М. Фокін говорив теж, що він може стріляти з будь-якої коцюби, але гарна рушниця приємніше, та й добичливее.
Таким чином, я продав свій «Зауэр», роздутий на той час у чоках віскозним пістолетним порохом і сверхжесткими прокладками, і... купив собі найдешевшу й саму звичайну тулку-двудулку 16 калібру. Треба сказати, що вона виявилася просто разючого бою: поряд із прекрасною купчастістю ця тулочка мала унікальну різкість — дичина, бита з її, як правило, падала намертво й ні кровинки! Поки не ощиплешь, доти не довідаєшся, куди потрапив! От з нею я відправився працювати на південно-східний Каспій у заповідник «Гасан-Кули».
Поки рушниця й боєзапас півроку йшли малою швидкістю кружним шляхом, я переглянув в арсеналі заповідника довоєнний «Зауэр» 20 калібру гарної роботи. Голуб на планці й відмінному гравіруванні свідчили, що рушниця високого розбору! Крім «Зауэра» привернули увагу 2 репараційних «Зимсона» 12 калібри
Отже, почав я з «Зауэра», оскільки Бутурлин ратував за цей середній калібр. Зарядив як ведеться, і виїхали з місцевими на полювання. Розчаруванню не було межі: суцільні подранки, хоча влучень було предосить, і все в крові!
Повернувшись із полювання, я испробовал всі можливі варіації зарядів пороху й снарядів дробу, але, не домігшись нічого путнього, відступився. Імовірно, стовбури цього «Зауэра» були шустовани.
Хоч і існує офіційна думка, що відмітає за допомогою точних розрахунків і вимірів «казки» про окремі рушниці, що впевнено б'ють далі 40—50 м, але, викликаючи на себе критикові, все-таки приведу приклади
Привезли наприкінці Вітчизняної війни з Німеччини досить порване «Лефоше» 16 калібру, замки в шийку, правий курок грубо вирубаний зі шматка заліза, але бій дивний. Повели мене на зади до лазні, указали на її стіні кружок діаметром сантиметрів 30—35 і сказали: «Це з 20 саджений» (40 м). При цьому всі дробини пішли в зруб на більшу глибину. Я вирішив, що вистрілили метрів з 2—3 і що мене безсовісно надувають, і, на превеликий жаль, не купив рушницю
Незабаром придбали це «Лефоше» у солдата місцеві мисливці до того ж одержали ящик фабричних патронів! Стали ходити з ним на полювання, і виявилося, що рушниця поряд з разючою купчастістю володіє ще зовсім непоясненою вбивчістю: потрапили на величезній відстані зайцеві однією дробиною в сідницю, а він візьми так згорнися намертво, точно вона догодила в голову! І так раз за разом, а близько хоч не стріляйся
И ще про незрозумілі властивості рушниць. Дійшли до мене слухи про «живлячої» тулке 16 калібру. Заради інтересу взяв її в хазяїна, пристрелял, і пішли з ним на полювання. Несло цю рушницю дріб не конусом, а вузькою доріжкою (подібне мені вже зустрічалося), що починалася метрах в 20 і тяглася через все плесо. Качки, биті по тулубі, звичайно пролітали 50—100 м і падали намертво, причому дробинки, як правило, прошивали птаха наскрізь і, віддавши всю енергію, іноді залишалися в пері із протилежної сторони
Таким чином, важко погодитися, що все залежить від швидкості дробин і осипу. Очевидно, є щось ще, чого не вловили теоретики й зброярі. Видимо, позначаються особливості сверловки на бої рушниці в першу чергу. Хоч і говорять, що патрони всьому голова, суперечки ні, вони важливі, але інший раз ніяке пристрілювання не рятує (наприклад, згаданий «Зауэр» 20 калібру).
Поліетиленові пижі завдяки спідниці нівелюють деякі огріхи сверловки, але й вони не мають сил кардинально вплинути на бій, так щоб він став з посереднього відмінним, у найкращому разі він може бути витягнуть на «добре».
На стенді я побачив багато спортивних рушниць Тульського (ТС-1, ТС-2, МЦ-9, МЦ-6, МЦ-8, ТОЗ-34 і ін.), а пізніше й Іжевського заводів. Про багатьох з них є прекрасні відкликання, інші так собі, але попадаються з явно поганим осипом і різкістю
У прагненні до рушниць із відмінним боєм я завжди виходив з досить простого міркування: при необхідності домогтися розкиду куди простіше, ніж, навпаки, досягти купчастості й різкості, а часом зробити це зовсім неможливо.
Тому моє відношення до другої пари стовбурів досить прохолодне. Так, якщо це нарізна пара й ви займаєтеся відстрілом копитних, те таке можна лише привітати, але якщо це розтруби того ж калібру або стовбури більше дрібного, то без них можна з успіхом обійтися, якщо ви самі заряджаєте патрони. Спортсменам спеціальні рушниці обов'язкові, але на полюванні (розтруби, укорочені циліндри) не завжди прийнятні у зв'язку з більшим розкидом, тому що обмежують можливості стрільця й привчають до більших неточностей у техніку стрілянини. Крім того, зміна стовбурів, що відрізняються довжиною й балансом, вимагає адаптації стрільця
Один раз я прихопив на полювання спортивне МЦ-6 із двома парами стовбурів. Почав з розтрубів, але горлиці летіли високо, і довелося бігти в машину за траншейною парою, що, до речі, потім не міняв все полювання
И другий випадок. Прийшли в стендову секцію нові хлопці. У двох минулого німецькі садочние рушниці із двома парами стовбурів. Зібралися втрьох на горлиць: вони зі своєю технікою, я з ИЖ-12. Цілком природно, що в моїх попутників патрони були стандартні, я ж використав у якості основного трохи полегшений заряд (2,2 м «Сокола» і 28 м дробу) і для особливих умов, коли відпускати дичина не можна, захопив десяток розсипних (2,3 м «Сокола», 28 м дробу, розділених 5 прокладками на 6 рівних частин). На ранковому перельоті птах летів не густо, і я взяв 14 штук, у той час як один з них убив трьох, а іншої — одну. У чому ж справа? Видимо, у підготовці й у тім, що горлиці летіли те близько, те далеко, і вони раз у раз міняли стовбури. Потім пішли полювати з підйому уздовж посадок, і знову невдача: вилетить птах далеко, терміново міняють стовбури на траншейний, а отут, як на зло, з'являється поруч — і знову промах. Мені було простіше: близьких стріляв з получока, далеких — із чока, а в місцях, де ціль може з'явитися на мить, міняв у нижньому стовбурі патрон на розсипний. У результаті видобуток їх знову була мізерною. Через рік один з них, після гарної підготовки на стенді, стріляв із циліндрів на місці годівлі, серед соняшника, і домігся однакового із мною результату. Я, як і колись, був з ИЖ-12. При цьому зграйки, що налітають, зустрічав із чока, а майже над головою з получока.
n Згодом мої смаки мінялися: замість приклада з пістолетним виступом і щічкою я зупинився на класичній англійській ложі, більше зручної при двох спускових гачках і стрілянині вліт, а горизонтально спарені стовбури поступилися місцем вертикалкам.
Коли я привчив себе стріляти із двома відкритими очами, то переваги боку (бокфлинта) стали незаперечні. Перевірте самі: прицільтеся в яку-небудь крапку на стелі, потім відкрийте ліве око, і ви побачите під стовбурами ще великий простір. Таким чином, при стрілянині по зустрічному птаху ми бачимо з відкритими очами й планку, і попередження, і самого птаха, і стріляти «по-королевски» одне задоволення. З горизонталкой доводиться закривати мета й далі, нічого не бачачи, палити навмання! Однак при високовстречной мети я знайшов вихід і в цьому випадку... Після ряду промахів по сірих качках, що налітають, я встав боком і, бачачи попередження, початків попадати раз за разом на заздрість мисливцям- туркменам
n У дусі часу дружині я теж придбав вертикалку - досить легеню ТОЗ-34 12 калібру першої моделі. Вона не могла його самостійно зібрати, а тим більше розібрати, і незабаром відмовилася від нього. Їй сподобалася французька рушниця «Ідеал» 16 калібру початку століття, що відповідно до прейскуранта коштувалася в дівочу пору 400 руб. золотом, але мені ця модель не по душі, тому що один раз її нижнім ключем порізав на морозі палець майже до кістки, а воно все давало осічки, у той час як поранена лисиця посиділа хвилин 5 і пішла! Інша французька рушниця — двоствольну «берданку» системи «Дарне» давав мені на полювання Вадим Дежкин ще в студентах. Незважаючи на гарний бій, ця модель має недоліки й теж виявилася мені не по душі
Постріляв я на своєму столітті з різних німецьких рушниць («Зауэр», «Зимсон», «Меркель»). Повинен сказати, що в «Меркеля» свої дратівні особливості. Так, у випадку затримки гільзи у верхньому стовбурі до капелюшка ніяк не доберешся через «вуха» під болт гринера. Чи та справа МЦ-8 — тонкі роги замість «вух Меркеля» нічому не заважають і надійно защіпаються особливою системою. До речі, Ю. С. Никандров, стріляючи з «Меркеля» на стенді, після кожної серії відгвинчував замки й щось підправляв викруткою. І повинен сказати, що не йшла стрілянина в нього із цієї престижної рушниці
У книзі «Сімдесят років полювання» С. А. Русанов писав, що бокфлинт — це стріляючий пристрій, а не рушниця!
На ранковому перельоті птах летів не густо, і я взяв 14 штук, у той час як один з них убив трьох, а іншої — одну. У чому ж справа? Видимо, у підготовці й у тім, що горлиці летіли те близько, те далеко, і вони раз у раз міняли стовбури. Потім пішли полювати з підйому уздовж посадок, і знову невдача: вилетить птах далеко, терміново міняють стовбури на траншейний, а отут, як на зло, з'являється поруч — і знову промах. Мені було простіше: близьких стріляв з получока, далеких — із чока, а в місцях, де ціль може з'явитися на мить, міняв у нижньому стовбурі патрон на розсипний. У результаті видобуток їх знову була мізерною. Через рік один з них, після гарної підготовки на стенді, стріляв із циліндрів на місці годівлі, серед соняшника, і домігся однакового із мною результату. Я, як і колись, був з ИЖ-12. При цьому зграйки, що налітають, зустрічав із чока, а майже над головою з получока.
n Згодом мої смаки мінялися: замість приклада з пістолетним виступом і щічкою я зупинився на класичній англійській ложі, більше зручної при двох спускових гачках і стрілянині вліт, а горизонтально спарені стовбури поступилися місцем вертикалкам.