Полювання, мисливська зброя, способи полювання й спорядження. Мисливський портал.
Головна | Реєстрація | Розширений пошук | Нове на сайті  
be number one
 

Стаття: Нетиповий ведмідь

  {banner}  

Нетиповий ведмідь

 
Переглядів: 25784 | Категорія - Мисливські статті

 

Існує безліч способів полювання на ведмедя, деякі з них уважаються в цей час браконьєрством. В основному це ставиться до самоловних знарядь, у тому числі й до установки петель і величезних капканів, що представляють реальну погрозу здоров'ю, а можливо, і життя людини, З дозволених способів полювання є абсолютно безпечні, особливо при застосуванні крупнокалиберного нарізної зброї й певній навичці стрілка. Є відносно безпечні, коли крім уміння добре стріляти по мішені, що рухається, потрібне знання звичок звіра, його можливостей, а часто - просто небагато кмітливості й елементарного везіння
Нетиповий ведмідьМені хочеться розповісти про одне полювання на ведмедя, під час якої були порушені всі мислимі правила, але окончилась вона, на щастя, благополучно для її учасників. Може бути, мій досвід убереже від подібних випадків інших шукачів пригод
На Сахалін я прилетів уже не в перший раз. Під час попередніх скитаний по острові мені вдалося познайомитися з багатьма штатними мисливцями, деякі з них були дійсними професіоналами. Цими знайомствами я дуже дорожив, тому що досвід, придбаний при спілкуванні з ними, був воістину безцінним. Серед промисловиків украй рідко зустрічаються погані, злі люди й дешеві романтики. І ті, і інші, як правило, не витримують суворих випробувань, яким піддана людина, що перебуває місяцями на промислі один на один зі своєю гординею й тайгою
Відрядження стояло досить тривала, біля восьми місяців польових робіт. Станковий рюкзак, що мені видали в аеропорті Южно-Сахалинска, мав величезні розміри й відповідну вагу, так ще мене супроводжував собака, західносибірська лайка; їй стояло розділити із мною все гарне й погане. З аеропорту, розташованого, як всі подібні спорудження, за містом, мені стояло добратися до обласного центра. Потім ще біля вісімдесяти кілометрів до східного узбережжя острова, де на березі Охотського моря коштує м. Анива, там розташовується контора госпромхоза, до якого я й був прикомандирований
У госпромхозе мене теж не очікували радісні звістки. Під час минулого відрядження охотустроительная експедиція займала одну з кімнат на першому поверсі двоповерхового будинку контори. Тепер там робили капітальний ремонт, і оселитися було ніде.
На територію госпромхоза, обгороджену забором, в'їхав вантажний УАЗ і зупинився біля ґанку контори. З кабіни вийшов рижебородий хлопець і, привітно посміхаючись, направився в мою сторону. Лайка привітно завиляла хвостом, я, звичайно, його теж довідався: це був штатний мисливець госпромхоза Костячи Шлянин. Зустрілися ми як старі друзі. Не далі як у минулому сезоні я проводив обліки на його ділянці. Ми разом промишляли хутро й жили в одній хатинці майже два місяці. Вислухавши мою розповідь про утруднення з житлом, він, не замислюючись, запропонував мені оселитися в нього на базі в м. Бикове. У вільне від промислу час він займався заготівлею папороті орляка для госпромхоза. Цей екзотичний продукт, мало відомий жителям середньої смуги, відправлявся на експорт у Японію. Я попередив Костю, що через місяць повинен прилетіти начальник загону, на що він сказав, що може виділити в повне наше розпорядження дві більші кімнати в брусовому будинку. Директор госпромхоза був щиро радий, що питання з розміщенням охотустроительной експедиції зважився подібним чином. Костячи швидко влагодив свої справи в конторі, одержав зі складу якісь коробки, і незабаром ми мчалися по шосе убік Бикова. По дорозі з'ясувалося, що він «розбігся» зі своєю дружиною. Залишив їй квартиру в Аниве й живе поки на базі. За розмовами час пролетів непомітно, незабаром ми під'їхали до будинку, на фасаді якого красувалася вивіска — «Пункт по прийманню папороті орляка госпромхоза Анивский». Будинок був дійсно великий, з терраской, просторою кухнею й із трьома житловими кімнатами. Поруч стояв величезний сарай, під дахом якого зберігався й перероблялася папороть. За технологією процес був розтягнутий на кілька місяців. Тонкі довгі втечі зривають ранньої навесні, перше ніж вони дадуть аркуш і загрубіють. Потім їх укладають у бочки й заливають розсолом, що періодично міняють. Перед відправленням втечі, зв'язані пучками, складають у тридцатилитровие кубитейнери, заливають свіжим розсолом і впаковують у картонні коробки. Під заготівлі папороті давалися японські товари, від парасольок до телевізорів, що залучало прагнучих придбати самурайський ширвжиток. Крім цього, допомагали сезонні мисливці, яким Костячи дозволяв промишляти хутро на своїй великій ділянці, так що в помічниках недоліку не було й на базі постійно штовхалися люди
Був серпень, погода стояла жарка. У сахалінські ріки кинулася на нерест сама масова з тихоокеанських лососів — горбуша. Це негайно позначилося на нашому раціоні й сервіровці стола. Крім незмінних корейських салатів, приправлених гострим червоним перцем понад усяку міру, на стіл ставилися блюдо зі смаженою рибою й більшою емальованою мискою слабосоленой червоної ікри. Мої делікатні спроби покласти ікру на бутерброд аборигени возмущенно обривали: «Ти кидай свої московські звички, їли ікру нормально». І мені вручалася столова ложка, який я повинен був поглинати цей дефіцитний продукт. Їхнього старання не пройшли даром, через якийсь час я також, як вони, не міг дивитися на ікру, а смачна риба перетворилася в обридлу їжу, який просто вгамовуєш голод
Від дня на день повинна була відкритися полювання на ведмедя. Під час нересту горбуші всі звірі збираються до рік, по яких іде риба, і майже два місяці вона є для них основним харчуванням. Відповідно всі полювання на ведмедя в цей час проводяться по нерестових ріках. Полювання на ведмедя завжди цікавили мене, до цього я небезуспішно полював на овсах. Тому взяти участь у полюванні на сахалінських ведмедів, що відрізняються особливо великими розмірами, було для мене верхи мріянь. Цього року ця блакитна мрія здобувала реальні форми й могла втілитися в дії. За попередньою домовленістю для Кістки повинні були залишити в промхозе ліцензію, але через роботу з папороттю він ніяк не міг за нею вибратися. Його в цьому полюванні насамперед цікавила ведмежа шкіра, що він умудрився комусь заздалегідь пообіцяти. Для мене ж був важливий сам процес і участь у досі незнайомій мені полюванню
Якось удень до будинку під'їхала «Нива», з її виліз гарний русявий хлопець і підійшов до нас. Це був Костин друг — Сергій, директор кооперативу «Флора», вони займалися заготівлею лікарської сировини. Він привітався й без вступу, начебто в них була попередня домовленість, звернувся до Косте: «Допоможи ведмедя відстріляти, я ліцензію в управління полювання взяв». Небагато подумавши, Костячи погодився за умови, що у випадку вдалого полювання шкіру ми забираємо собі. Сергій тільки цього року вступив у суспільство мисливців і купив собі рушницю, та й то незрозуміло з якою метою: для захисту від бандитів або для полювання. Імовірно, щоб якось зберегти своє достоїнство, він пробурчав: «Тогдажелчьмоя...»Таккакя був присутній на цих торгах, а моя участь у полюванні Костячи безсумнівно припускав заздалегідь, мені нічого не залишалося робити, як съязвить: «З огляду на, що всі трофеї розподілені, а м'ясо ділиться нарівно, думаю, що ви мені поступитеся ведмежий череп». Так задовго до полювання ми розділили не тільки шкіру неубитого ведмедя, а навіть усього його самого разом спотрохами.
Саме собою виходило, що старшим на цьому полюванні повинен бути Костячи, хоча б тому, що він багато років проробив штатним мисливцем госпромхоза. Мене цілком улаштовувала роль рядового учасника полювання й спостерігача. Я не збирався висловлювати своєї думки або щось міняти, тому що нічого не міркував у даному полюванні. Виїжджати вирішили в цей же день, щоб до вечора добратися до місця, скоротати ніч у багаття, а ранком іти на полювання. Кінцевою метою нашого маршруту була невелика річка Симау, що впадає в Охотське море на східному узбережжі
З бази виявили бажання їхати ще два чоловіки, один із яких взагалі не був мисливцем, другий — Анфіса, що одержала своє прізвисько за гарні й правильні риси особи. Він промишляв хутро на Костином ділянці як сезонний мисливець, використовуючи для цього своя відпустка. По дорозі ми повинні були забрати ще двох братів Сергія, усього набиралося сім чоловік, бригада виходила більша, але безглузда. Серйозне полювання вже в стадії зборів перетворювалися в якийсь бардак.
За Долинском обидві машини згорнули на ґрунтову дорогу, що, петляючи між горами, ішла на схід, до Охотського моря. Я їхав з Костей у кабіні його УАЗа, інші розмістилися в «Ниві». Гігантські рослини, двометрової висоти, перетворювали дорогу в похмурий звивистий коридор. Трасу цю проклали військові: за старих часів прикордонники патрулювали морське узбережжя, швидше за все, на предмет самурайських диверсантів. Зненацька машина зринула із зеленого тунелю на високий морський берег, і перед нами відкрився блакитний морський простір, що йде до самого обрію. Там, де синявий моря переходила в блакить небес, плавав іграшковий кораблик. Здавалося, що його намалював шкодливий хлопчисько на чудесній і величній картині Творця. Машина, підстрибуючи на каменях, переїхала через річку Бахура, і дорога пішла строго на південь уздовж морського узбережжя. Повторюючи рельєф берегової лінії, вона те спускалася вниз, поринаючи в зарості різнотрав'я, то піднімалася в гору, звідки відкривалися чудесні морські пейзажі. На черговому спуску дорога зненацька обірвалася. Далі в зарості йшла вторована стежка, по якій нам треба було пройти біля семи кілометрів. Залишивши машини, ми рушили по ній, перейшли ще одну річку Ганна й, коли вже смеркло, підійшли до устя р. Симау. На березі було повно плавця, викинутого морем на морську гальку. Білі промиті водою уламки дощок, товсті сучки дерев і навіть колоди нагадували кості копалин тварин. Ми розпалили велике багаття й зайнялися готуванням вечері. Коли відерний казан каші, приправленої тушенкой, був розподілений між учасниками полювання, я підсів ближче до Косте й запитав: «Чому ми пробиралися саме на Симау, а не зупинилися на двох попередніх річках, у яких також іде горбуша й напевно годується ведмідь?» Костячи сказав, що йому раніше доводилося бувати на цій річці, кілометрах у п'ятьох від устя на ній водоспад. Вище його горбуша піднятися не може, тому весь ведмідь концентрується між устям і водоспадом
Погода була ясна, з моря дул легкий бриз, несучи дим багаття кудись у темряву. На чорному небі сіяли надзвичайно великі і яскраві зірки. Спати не хотілося, і я бродив по березі, вслухуючись у шиплячий шум хвиль, що набігали на берегову гальку, і вдихаючи приємний, хвилюючий захід моря. На березі величезного океану, що живуть уже мільйони років, почуваєш себе порошиною, непомітній і непотрібної цій величі природи. Повернувшись до багаття, я загорнувся в сукнину й заснув поруч согнем.
Ранком я прокинувся першим, над морем на сході тільки зароджувалася зоря. Небо там було небагато світліше, і хмари над обрієм злегка офарбилися бляклим рожевим світлом. Поки я підкладав на затягнуті попелом вугілля багаття дрова, обрій став яркорозовим. Я присів на колоду й уже не міг відвести око від казкової палітри океанського світанку. Рожеве світло піднімалося нагору, поступово змішуючись із ще темноюою синявим небес. З кожною хвилиною схід ставав яскравіше, фарби постійно мінялися, переходячи в більше світлі тони. Червоно-жовтогарячий диск сонця здався над морем і швидко спливав, здобуваючи округлі форми, океан теж палав, відбиваючи небесне світло
Я підійшов до Косте й тихенько торкнув його за плече, він спав у позі ембріона, підтягши коліна до підборіддя. Піднявши голову, він злякано подивився на мене, начебто намагаючись згадати, хто я такий, погойдуючись, устав на ноги, підійшов до багаття й простягнув руки до вогню, продовжуючи повільно просипатися. Навколо багаття в самих надзвичайних позах розташувалися інші учасники полювання. Близькість океану й уламки, що валялися на березі, дощок робили цю картину схожої на аварію корабля
r Костячи остаточно прокинувся й ходив між тілами, намагаючись повернути їх до життя. Швидко поснідавши черговими бутербродами, всі стали збиратися. Зайві речі сховали на березі, щоб забрати їх по дорозі назад. Костячи був збройний карабіном СКС, Анфіса — Зауэром 12 калібру, у мене було МЦ 21-12. За попередньою домовленістю ми повинні були йти вперед, інші починали рух через тридцять хвилин після нас. Пройшовши небагато нагору по річці, ми потрапили в зарості, зрівняти які можна тільки із джунглями. Світло із працею пробивався через майже зімкнуті крони дерев. Лопухи белокопитника пляжними парасольками нависали над головою, ведмежі дудки у два людських рости й шеломайник, схожий на дерева, доповнювали картину
Ведмедя можна було розглянути тільки в річці, у заростях видимість була нульовий. По березі йшла тропа, основними користувачами якої були, безсумнівно, ведмеді, що бродили по річці в пошуках зручних ділянок для рибного лову. Ми тихо йшли по ній, обережно визираючи із заріс-. лий, щоб оглянути чергову ділянку ріки поперед нас. Перед перекатами, у невеликих омутках, скапливалось величезна кількість горбуші. Риба стояла суцільною стіною, у кілька ярусів, настільки щільно, що в кристально чистій воді дна не було видно. Час від часу вся ця маса, начебто по команді, починала схвильовано ворушитися. Кілька десятків рибин спрямовувалися до перекату й, піднімаючи фонтани райдужних бризів, форсували його, продовжуючи свій рух до смерті в ім'я нового життя. Те, що ведмеді постійно годувалися на цій річці, не викликало ніяких сумнівів, хоча слідів на кам'янистому ґрунті видно не було. По берегах валялася дохла горбуша зі слідами пазурів. Смаки у ведмедів, видно, так само як і в людей, розрізнялися. В одних рибин не вистачало тільки голів, в інших була з'їдена ікра. Одну горбушу ми знайшли на тропі ще живий, з обдертої пазурами шкірою на боці. Напевно, ведмідь почув нас і, перервавши свою трапезу, поспішно зник у заростях. Невеликий рух повітря був спрямований униз за течією, виходить, зачути нас звірові був досить важко. Іноді стежка впиралася в стрімку скелю, що йшла у воду, доводилося переходити річку й рухатися іншим берегом
На черговій ділянці ріка робила поворот, Костячи обережно виглянув із заростей і відразу отпрянул назад. Обернувшись до нас, він підніс палець до губ і тихо сказав: «Ведмідь!» Анфіса поліз уперед, я ледь встиг схопити його за куртку. Прикриваючись стеблами лопухів, я став удивлятися в пряму мілководну ділянку ріки. Метрах у вісімдесяти вище за течією, у нашу сторону, ішов ведмідь. Голова його була опущена й вся увага зосереджена на воді. Швидше за все, він вибирав місце, де йому буде зручніше полювати за горбушею. Метрах у трьох перед нами в ріці лежав величезний валун. Я вказав на нього Косте, він кивнув головою й, зігнувшись, перебрався за камінь, поклавши на нього карабін. Крізь стебла мені було видно, що ведмідь, нічого нетюдозревая, продовжував рухатися в нашу сторону. Зненацька Анфіса зірвався з місця, і через мить він уже сидів за валуном поруч із Костей. На щастя, звір не помітив цього руху й продовжував безтурботно шльопати по ріці
Я зняв рушницю із запобіжника й нерухомо стояв у заростях, спостерігаючи за звіром. Відстань між нами поступово скорочувалося. Першим пролунав тріскучий постріл Костиного карабіна, як мені здалося, стріляти він почав занадто рано. До ведмедя було не менше сорока метрів, і занепокоєння він не проявляв. Відразу після пострілу я вибіг на середину ріки й став ловити звіра на мушку. Ведмідь спочатку метнувся до лівого берега, але там був притиск, миттєво розгорнувся якимось акробатичним рухом і стрибками пішов у зарості на правом бережуся
У поле зору стрільців ведмідь перебував якісь секунди. Незважаючи на гадану повільність, рухи його були точні й стрімкі. Я встиг зробити три квапливих постріли, причому останній раз можна було не стріляти, звір уже зник у заростях. Костячи випустив п'ять патронів, Анфіса відповідно сдуплетил. Я пройшов по річці до місця, куди зник ведмідь. На одному зі зламаних стебел, у декількох метрах від ріки, я знайшов кров'яний мазок, залишений, швидше за все, пораненою лапою. Більше крові ніде не було. Ми з Костей присіли на камінь і закурили. Імовірність відшукати ведмедя, навіть якщо він був смертельно поранений, у таких джунглях була мінімальна. Анфіса усе ще був під враженням пережитого, витріщивши ока, воно без угаву тараторив про одне й те саме: «Я нормально цілився, прямо йому в груди, треба йти шукати його, у мене Зауэр добре б'є...» Напевно, він у перший раз стріляв по ведмеду, емоції розпирали його, переливаючись через край. Він смикав мене за рукав і кликав шукати ведмедя. Розумно розсудивши, що легкоранений звір дряпає зі швидкістю скакового коня й за часом повинен був підбігати до протоки Лаперуза, я поступився його проханням, і ми полізли в зарості лопухів. Костячи сидів на камені, поклавши карабін на коліна, і мовчачи спостерігав за нашими діями
Як не дивно, але заросли різнотрав'я скінчилися метрах у п'ятнадцятьох від ріки. Далі нагору йшов крутий схил гори, що поростив аянской ялиною. Така тайга добре проглядалася метрів на двадцять уперед. Ідучи по схилі, у деяких місцях ведмідь зривав пазурами хвойну підстилку до землі, що дозволяло визначити напрямок його руху. Після стрілянини на річці в мене в напівавтоматі залишилося два патрони. Один — кульовий, з кулею Бреннеке, і трійник — три кульки з м'якого свинцю, упаковані в спеціальний контейнер з полиэтилена. Анфіса карабкался на крутий схил метрах у п'ятьох праворуч і небагато обганяючи мене. Я мимоволі відставав, зупиняючись, щоб розглянути на опалій хвої сліди; крові більше ніде не попадалося. Абсолютно зненацька прогримів постріл, що змусив мене здригнутися. Коли я підняв очі, то побачив, що прямо на мене, униз по схилі, якось боком біжить Анфіса. Він оглядався назад і репетував: «От він! От він!» Пробігаючи мимо, він ледве не збив мене з ніг, зачепив стовбур рушниці, розгорнувши його назад, і, не зупиняючись, пролетів далі. Метрах у десятьох вище по схилі, з якоїсь ями, піднімався ведмідь. Я подумав, що звір кинувся на Анфісу, і піддався паніці. Моментально розгорнув стовбур і, майже не цілячись, з пояса вистрельнул по ведмеду. Звір здригнувся й різко повернув голову в мою сторону. Мені здалося, що наші очі зустрілися, ведмідь був настільки близько, що можна було розрізнити окремі шерстинки на його кошлатій голові. Я скинув рушницю до плеча й вистрельнул ще раз. Після пострілу з ведмежої голови полетіли якісь бризи, і звір відразу зник. Гільза вилетіла з рушниці, упавши на землю небагато поперед мене, і затвор зупинився в заднім положенні, указуючи на те, що патрон був останнім
Постоявши ще кілька секунд із порожньою рушницею, що тепер було не страшнее ціпка, я обернувся. Анфіса стояв метрах у двадцятьох нижче по схилі гори із блідою особою й квадратними очами. «Ну що ти остовпів? Іди сюди, у мене патрони скінчилися». Він повільно підійшов, намагаючись через мою спину заглянути в яму, і мовчачи простягнув мені два кульових патрони. Я зарядив рушницю й, піднявшись вище по схилі, заглянув у канаву: ведмідь лежав на череві, уткнувшись мордою в торішню хвою. Кинувши в нього сучком, я переконався, що звір мертвий. «Костячи, іди сюди, доше-е-ел!» — голосно закричав я в напрямок річки. З лопухів виліз Костячи з карабіном на плечі й, задерши голову, дивився на нас знизу нагору.
Ми витяглися ведмедя із круглої ями, схожої на лійку від снаряда, і штовхнули його вниз по схилі. Перевалюючись із боку на бік і розмахуючи лабетами, він своїм ходом добрався до річки
Коли підійшли хлопці, ми з Костей уже знімали шкіру. Вони вкрай зачудувалися, тому що не чули жодного пострілу. Ведмідь виявився самцем, біля десяти пудів вагою. З'ясувалося, що в яму він заліг з одним легким пораненням: Костячи з карабіна прострелив йому передню лапу. На схилі гори першим пострілом я вирвав у нього зі спини жмут вовни, злегка зачепивши хребет. А трійником розбив йому нижню щелепу й розкрив черепну коробку, так що мій законний трофей був безнадійно зіпсований. Куди стріляв з переляку Анфіса, коли був за кілька кроків ведмедя, було незрозуміло. Поводився цей звір абсолютно нетипово. Пізніше мені доводилося багато разів брати участь у полюванні на нерестових річках. Але щоб після стрілянини з пораненням ведмідь лягав поруч із місцем, де в нього стріляли, я ніколи не чув. Тим більше що підпустив він нас із Анфісою майже в упор. Навіть не знаю, що було в цього дивного ведмедя на розумі. Можливо, сидячи в канаві, він чекав, коли Анфіса підійде ближче, щоб різноманітити свій раціон. А може бути, просто знав, що доля його вирішена, а шкіра поділена задовго до початку полювання...
 
 (голосов: 4)
  • Фатальний звір
  • Мої зустрічі з тигром
  • Його називають білогрудим і чорним
  • На лисицю із прапорцями
  • За лосем
  • | Автор: kodges | 21 ноября 2007 | Коментарі (527) |  Надрукувати
     
    Copyright © 2007 "Полювання, мисливська зброя, способи полювання й спорядження. Мисливський портал." GoodWeb