Стаття: Шакал - знайомий незнайомець. Читати.

У Туркменії шакали зустрічаються в передгір'ях, по берегах озер, рік, каналів, що поростили тугайной рослинністю. Тримаються вони поодинці, парами або невеликими, частіше сімейними, зграями по 3—5 особин. Зовні шакал нагадує невеликого непоказного безпородного собаку рудувато-брудних кольорів, зі стоячими вухами й пухнатим хвостом. Але зустрічаються серед них і досить симпатичні звірі. Так, на озері Султандаг недалеко від нашого стаціонару прикормилася парочка шакалів. Одна з них, нам здалося, що це шакалиха (хоча зовні самець і самка не відрізняються друг від друга), мала чудову білу манишку. Ми навіть імена дали парочці, що полюбилася нам, : Манюня й Федя. Шакали поводилися надзвичайно шляхетно: близько до стаціонару не наближалися, а чинно вичікували на березі, метрах у п'ятдесяти, коли ми принесемо їм відходи. При нашому наближенні Федя йшов в очеретяні зарості, а Манюня, начебто почуваючи наше особливе розташування, лише відходила на кілька метрів у сторонку й верталася, коштувало нам відійти за якусь, невидиму для нас, чортові
Однак не всі шакали так «шляхетно виховані», як наші знакомци. Важке життя штовхає їх на всякі хитрування, щоб добути собі їжа. Шакали — хижі тварини, основним їхнім видобутком є піщанки, пластинчатозубая пацюк (незокия), будинкові миші. Зрідка їм випадає удача піймати довговухого косого або схопити ослабілу або зазевавшуюся птаха. Не ладь вони поласувати й рибою, що залишилася в ариках і каналах після поливу або заплилої для нересту на обмілину в берега. А вуж коли зовсім доводиться туго, задовольняються шакали різними комахами, фалангами, поїдають ящірок, змій, яйця черепах — загалом, усе, що можна знайти, піймати й з'їсти. У тугаях, де росте лох, або, по-місцевому, джида, цей чотириногий хижак із задоволенням поїдає солодкуваті борошнисті плоди. У заповіднику в осінньо-зимовий період суцільно й поруч можна побачити екскременти шакала, основну масу яких становлять кісточки джиди. Нерідко походжають вони й на баштани. Причому, перш ніж поласувати кавуном або динею, вони перепробують із десяток, поки не знайдуть саму солодку
Хочеться відзначити особлива, санітарну, роль шакалів: вони поїдають трупи загиблих тварин, різні відходи. Дуже часто велика кількість зграй концентрується біля боєнь, на смітниках. На озері Султандаг у районі стоянки рибалок постійно трималися 3—4 групи шакалів. З настанням сутінків заводив пісню один шакал, йому відразу віддалік відгукувався інший, потім першого підтримували родичі зграї, на різного голосу гавка, підвиваючи, схлипуючи. І от уже кілька хорів тягли свою тужливу пісню. Потім раптово, начебто по змаху якоїсь невидимої диригентської палички, спів замовкало. Через якийсь час усе повторювалося знову. Своїм перекликом шакали повідомляли один одному про те, де вони перебувають, скільки їх у зграї, скільки зграй на цій території
Шакали ведуть сумеречно-ночной спосіб життя, але нерідко їх «спів» можна почути й удень. Це відбувається в заповіднику завжди, коли чується гул літака, що пролітає. З огляду на майже повну відсутність фактора занепокоєння в заповіднику, ці нічні хижаки, видимо, не боялися виявити місця свого денного відпочинку
Існує вираження «хитрий, як лисиця». Однак, почувши розповіді очевидців про шакальих витівки, здається, що в спритності й кмітливості із шакалом не зрівняється жодна, навіть сама хитра, кумонька. Для першого знайомства мені дуже хотілося побачити шакала поблизу, розглянути, по фотографувати. Вирішила поставити капкан. Навчений досвідом рибалка години два кип'ятив капкани з гілками чагарників, щоб відбити захід заліза. Усе було ретельно замасковане, покладена принада. Щоночі шакали підбирали все, що погано лежало: харчові відходи, забуті продукти, несли залишені ложки й миски. Один раз потягли й вилизали до блиску важкий казан із залишками юшки. У першу ніч апетитний шматок м'яса, покладений прямо на шакальей стежці, залишився недоторканим, хоч поруч було досить неабияк натоптано. На другий день картина не змінилася. Дивно, як ці обережні звірі могли догадатися, що під апетитним шматком таїться небезпека? Адже навколо рибацького коша вони не раз ласували м'ясними обрізками, а всяких залозок навколо була розкидана безліч! На третю ніч м'ясо зникло, але злодюжка діяв так обережно, що капкан не спрацював. Обережність цього звіра дивно сполучається зі сміливістю, навіть нахабністю. Розповідали випадок, як один раз шакали потягли мішок з рибою... прямо з-під голови сплячого рибалки!
Ці непоказні на вид звірі відрізняються не тільки обережністю й сміливістю, але й великою кмітливістю. Вони не виходять із заростей очерету, якщо в руках у людини рушниця, але спокійно можуть перебігати вночі стежку всього в декількох метрах від людини, якщо він не збройний. На озері Султандаг шакальи витівки неодноразово викликали досаду, а те й гнів у рибалок. Те пачку цукру утянут, то віднесуть у кущі взуття, але бувають «витівки» і посерьезней. Не один раз шакали витягали з води на берег садки з рибою. Причому надходили вони досить хитро: підпливши до коша, вистачали за мотузку, який він був прив'язаний, але не тягли за неї, а, пропускаючи між зубів, допливали до мілини, де була опора для ніг, і потім уже починали підтягувати кіш до берега. Одну таку роботу не подужати, отут уже діяла вся зграя, адже інший раз вага коша з рибою досягав 100—150 килограмилим. Утянув кіш у безпечне місце, вся зграя бенкетувала до ранку!
Але не завжди шакалья кмітливість грає йому на користь. Пригадується забавний випадок, що происшли на нашому біологічному стаціонарі. Відкривши ввечері трилітрову банку із зеленими маринованими помідорами, ми їх не стали їсти — вуж боляче вони виявилися кислими. Банку закрили капроновою кришкою й поставили на березі колектора, зануривши наполовину у воду. Уночі чотириногі дослідники виявили «непізнаний об'єкт», зняли з його кришку (досить щільно закриту) , так так акуратно, що не перевернули банку. Потім почалася дегустація. Перший надкушений помідор валявся на березі метрах в 2—3. Поруч — другий. Третій зелений помідор зі слідами гострих зубів залишився в банку. «Ну й гидоту ж тримають у цих банках люди,— вирішили, видимо, хижаки.— І коштувало стільки возитися із кришкою заради такої кислятини!» Так вони думали або не так — не знаю, але з тих пор жодна банка, закрита капроновою кришкою, ними не була торкнута, навіть коли в них були закриті вершкове масло й тушенка.
У природі за шакалами спостерігати важко: звичайно зустріч із ними обмежується лише тим, що побачиш у кущах тінь, що мигнула, або в сутінках світло фари зненацька вихопить із темряви невелику руду собачку. І тільки пізніше міркуєш, що це був шакал. Але один раз мені вдалося понаблюдать за зграєю шакалів хвилин 15—20. Їх було семеро. Вони прийшли на водопій на берег Амудар'ї. Угамувавши спрагу, шакали почали веселу метушню на відкритому березі: вони ганялися один за одним, покусували за боки, вистачали за в загальному, поводилися як расшалившиеся собаки. У запалі веселої погоні вони не відразу помітили людей. Перший, самий великий, хижак біг прямо на нас, за ним неслися всі інші. Помітивши нарешті людей, він зупинився як укопаний, і через кілька секунд вся зграя зникла втугае.

Ще одну зустріч із шакалами згадую я із задоволенням. Було це теж у заповіднику. Вертаючись із обліку, почула шерех у кущах — на стежку вискочили два маленьких шакаленка. Помітивши мене, один опрометью кинувся убік, а другий побіг до мене. Зупинившись у двох кроках, він завиляв хвостиком і, нахиливши голову, із цікавістю розглядав невідоме йому істота. Шакаленок був схожий на маленьке безпородне щеня якогось невизначеного сірого фарбування. Пари хвилин ми мовчачи розглядали один одного, потім я не витримала й розсміялася. Шакаленок розгорнувся й неквапливо потрусив слідом за братом
Розмноження шакалів у Туркменії майже не вивчено. Живуть вони парами, які зберігаються на все життя. Після 60—62 днів вагітності у квітні-травні народжуються 2—8 щенят. Після двох місяців щенята вже бігають за матір'ю, що навчає їхнім прийомам полювання. На початку осіни виводок розпадається. Молоді шакали ведуть одиночний спосіб життя або утворять невеликі групи, але іноді вони можуть приєднатися й кродителям.
Шакали поїдають падло не тільки диких звірів, але й свійських тварин. На молодняк свійських тварин вони не нападають. Не ладь іноді поласувати кішками, якщо ті необережно попадуться на шляху, можуть загризти й невелику собачку. Більші скупчення шакалів, особливо біля риборозплідників, заподіюють відчутний збиток ставковому господарству. Шакали — один з резерваторов вірусу сказу. Незважаючи на малоцінне хутро, у Туркменії цей хижак здавна вважається хутровим видом, і на нього дозволене полювання. Нерідко вмирають шакали від бескормици, гинуть на шосейних дорогах, збиті транспортом