Дулові насадки

Перші групи становлять набори насадон з різними ступенями дулових звужень, що забезпечують купчастість бою від 30—35 % для стрілянини накоротке й до 70—75 % для стрілянини на далекі дистанції. У такі набори входить від трьох до восьми насадок. Так, у набір «Циклон» (США) входить три насадки: циліндр, напівчек і повний чок; у набір «Каттс компенсатор» (США) — п'ять плюс газосбросная камера. А до самозарядної рушниці фірми «Луиджи Франки» (Італія) можна одержати вісім насадок, у тому числі й з нарізами по типі «парадокса».
Набори насадок дозволяють не тільки встановлювати потрібну для даного випадку купчастість бою, але й дають можливість регулювати загальну довжину стовбура. І чим длиннее насадка, тим кучнее вона повинна бити, оскільки зроблено вона з більше сильним звуженням
Газосбросние камери в різних конструкціях розташовуються неоднаково. В одних випадках снаряд спочатку проходить через дулове звуження, а потім через камеру, а в інші, навпаки, спершу через газосбросную камеру
В останні роки набори дулових насадок стали застосовувати не тільки в одностовбурних, але й у двоствольних рушницях з вертикально розташованими стовбурами. Однак до цих насадок скоріше застосовна назва вкладиші, оскільки вони не нагвинчуються, а вгвинчуються усередину рушничного стовбура. Отже, і різьблення під вкладиш нарезается в каналі, з якого вгвинчений вкладиш видається всього на кілька міліметрів. Однак, щоб у стовбурі залишилося місце для різьблення, дуловий кінець повинен бути помітно стовщений, у силу чого осі стовбурів виявляються сильно розведеними. Для сполучення крапок влучення доводиться відповідним чином розводити стовбури й у скарбниці. Таким чином, між стовбурами залишається значний простір; якщо його закрити бічними планками, то маса рушниці зросте на 200— 300 р. Тому стовбури залишаються неспаяними, як на рушницю іспанської фірми «Лаурона» і на італо-американському «Итака-Перацци».

вкладиші, ЩоВгвинчуються усередину стовбура, застосовувалися фірмою «Вінчестер» і до самозарядної рушниці моделі 59. Такий стовбур складається з дуже тонкої сталевої трубки, навколо якої було намотано кілька кілометрів нитки зі скловолокна
Другу групу дулових насадок становлять одиночні багатоцільові трубки з регульованої за бажанням купчастістю бою. Найбільшою популярністю в Європі користується насадка «поличок», що випускає американською однойменною корпорацією й навинчивающаяся на стовбури одностовбурних рушниць. У цих пристосуваннях «сопло» розділено шістьома поздовжніми пропилами на шість пелюстків. Поворотом регулювального рифленого кільця пелюстки стягаються, образуя дулове звуження. Поки пелюстки не стягнуті, купчастість бою найменша й відповідає бою циліндра; при повністю стислих пелюстках купчастість бою збільшується, наближаючись до купчастості сильних чоков.
Підприємство «Ваффенфранкония» (ФРН), що одержало від фірми «Поличок» ліцензію на право установки її насадок на рушниці, попереджає своїх клієнтів, що від насадки не можна очікувати такої ж купчастості, яку дають звичайні дулові звуження гарних рушниць
Істотний недолік дулових насадок, навинчивающихся на стовбур одностовбурних рушниць, крім їхніх виродливих обрисів (адже мисливська рушниця не артилерійська система),— значна вага. Важка насадка, розташована на кінці стовбура, порушує як посадистость рушниці, роблячи його менш поворотливим, так і характер вібрацій усього зброї. Остання обставина збільшується ще й тим, що мушка, установлена на досить товстій насадці, виявляється вище свого нормального положення. Обоє останніх фактора приводять до того, що рушниця починає низить.
Природно, виникає питання: навіщо ж у такому випадку вживають дулові насадки? Справа в тому, що дробова рушниця призначена для стрілянини по невеликим, але швидко, що рухаються мішеням, — птахам, що летять, невеликим звірам або по літаючих мішенях. Всі ці об'єкти залишаються в зоні досяжності дробової рушниці дуже недовго, залишаючи стрілку мало часу на прицілювання. У цих умовах помилки в прицілюванні, те більше, те менш значні, стають неминучими. Щоб компенсувати хоча б невеликі помилки стрільця, по перерахованих об'єктах стріляють дробом (або картеччю), що по вильоті зі стовбура починає розсіюватися, образуя так званий сніп. Ніж далі летить дробовий снаряд, тим більше стають як діаметр снопа, так і його довжина. На деякій відстані від дула розсіювання стає вже настільки значним, що починає перекривати невеликі помилки що стреляли. Ця відстань є ближньою межею вірного бою дробової рушниці. Але при подальшому польоті снаряда відстань між окремими дробинами продовжує збільшуватися, і наступає момент, коли в мішень певних розмірів уже не може потрапити достатнє число дробин, необхідних для її надійної поразки: це — далека межа вірного бою
Якщо бій рушниці купчастий, то воно може успішно вражати мішені на відносно більших відстанях. Зате для стрілянини на близьких відстанях така рушниця непридатна, оскільки ближня межа його бою лежить занадто далеко. Навпаки, що сильно розсіює рушницю зручно для стрілянини накоротке, наприклад у лісі, але зовсім не годиться для далекої стрілянини. Навіть на дистанції в 35 м середня купчастість бою виявляється добичливее, чим висока, із сильним згущенням дробу до центра снопа
Звичайно, дуже приємно мати кілька рушниць, з яких кожне призначене для певних умов полювання. Але, по-перше, не всякий може дозволити собі таку розкіш, а, по-друге, на багатьох полюваннях умови стрілянини міняються протягом одного дня. У Європі, що де здавна переважає дробовою зброєю була двостволка, проблема універсальної рушниці вирішувалася просто: правий (або нижній) стовбур бив більш-менш раскидисто, а лівий (або верхній), навпаки, купчасто.
У США, звідки й пішли дулові насадки, справа обстояло інакше. Американці до останньої війни стріляли майже винятково з одностовбурних магазинних або самозарядних рушниць. У руках американських стрільців виявлялася далекобійна рушниця, прекрасне для стрілянини гусаків на перельотах. Але для полювання з лягавої таку рушницю було вкрай незручним, так само як рушницю із циліндричної сверловкой не годилося для полювання на водоплавну дичину. Виникало питання: як бути, якщо на одній і тім же полюванні доводиться стріляти й близько, і далеко? Носити із собою дві рушниці з різним боєм або хоча б запасний стовбур? І те, і інше явно незручно. От і з'явилася в США приблизно піввіку назад ідея дулових насадок з різним по купчастості боєм, які відносно легко із собою носити й можна швидко міняти
Правда, після війни двостволки європейського і японського виробництва усе більше й більше прищеплюються в США. Зате в Європі виник інтерес до одностовбурних самозарядних і магазинних рушниць, і багато збройових фірм приступилися до їхнього виготовлення. Таким чином, тепер і в багатьох європейських мисливців з'явилася потреба в дулових насадках, що розширюють область застосування одностовбурної рушниці