Полювання, мисливська зброя, способи полювання й спорядження. Мисливський портал.
Головна | Реєстрація | Розширений пошук | Нове на сайті  
be number one
 

Як я став мисливцем

  {banner}  

Як я став мисливцем

 
Переглядів: 710 | Категорія - Мисливські статті

 

А. НИКИФОРОВ

Імовірно, можна привести чимало доводів «за» доцільність прийому до суспільства мисливців з 16 років, і «проти». Мне представляється, що при рішенні цього питання повинні враховуватися происходящие в суспільстві процеси й, виражаючись мовою юристів, криминогенная обстановка в середовищі молоді. Видимо, не буде преувеличением сказати, що серед підлітків зараз більше преступности, розбещеності, чим було раніше. Ми, діти довоєнних і военних років, про багатьох сучасних негативних проявах навіть поняття не мали. У більшості з нас були ідеали, шляхетні цілі, уважительное відношення до старшого. Зараз же на кожному кроці зустрічаєшся с зухвалою, зухвалою поведінкою з боку молодих людей, явним пренебрежением загальноприйнятих норм
Але, напевно, несправедливо вішати ярлик недовіри на всю молодь. Кожний з мисливців колись був молодим і добре пам'ятає, що таке дійсний мисливський азарт, з яким нетерпінням чекаєш того дня, коли довірять рушниця, і яку радість випробовуєш після вдалого пострілу. Тому, напевно, буде необґрунтованою жорстокістю позбавляти цих радостей всіх що досягли 16 років, коли є здоров'я, час і велике бажання. Мені представляється, що це питання варто вирішувати строго індивідуально, не наголошуючи на формальні характеристики, скажемо, зі школи, ПТУ, технікуму, домкома, з місця роботи або від дільничного, а всю повноту відповідальності за прийнятого в суспільство шістнадцятирічного поклавши на батьків і, як мінімум, на двох членів охотобщества, які повинні дати письмові поручництва за свого підопічного. Але й у цьому випадку, видимо, потрібний буде закон, відповідно до якого визначена міра відповідальності поручителів. Після цих загальних міркувань я для молоді хотів би розповісти, як сам став мисливцем
Пристрасть до полювання й любов до природи мені передалися в спадщину. Це могли   бути   й   гени   діда,   корінного сибіряка, що без тайги, без полювання й риболовлі не мислив собі життя. Правила, писані й неписані мисливські закони я перейняв від свого батька, до самої смерті запеклого й культурного мисливця. Перший раз він взяв мене із собою на полювання на утік у серпні 1940 р., коли мені було 9 років. Це подія для мене було настільки значним, що дотепер до деталей пам'ятаю той теплий, по-сибирски ласкавий і неповторний по гармонії в природі вечір: гарний захід, що обится й на завтра безвітряну погоду, навкруги тиша й розміреність у всьому, мошкара вже відійшла, а рідкі комарі не заподіювали сильного занепокоєння
Денна спека вже помітно спала, і як тільки сонце опустилося за обрій, раптом по якихось біологічних годинниках, по непізнаним ще мномною законам природи, на найближчому пшеничному полі почався переклик перепелів. Кілька разів надривно прокричав деркач, готуючись до далекого перельоту, із шумом стали перелітати з місця на місце кулички. Природа знову стала швидко оживати, начебто в ній почалася друга робоча зміна. Скрадок наш був простій — більша суха купина, що обростила навколо високим очеретом. Ми знали, звідки повинні були летіти качки на годівлю і я, розсунувши очерети, до болю в очах дивився в ту сторону, намагаючись першим побачити чорну крапку — качку, що летить. Поруч із батьком я почував себе дорослою й самостійною людиною, гордим і небагато самовпевненим
У батька була відмінна бельгійська рушниця 16-го калібру, що він беріг пущі ока. Після кожного вдалого пострілу він гладив стовбури й говорив якісь ласкаві слова. Вертаючись із полювання, воно першою справою чистив рушницю. Це було залізним правилом. Стріляв він добре до старості: уже будучи на пенсії й користуючись окулярами, з малокаліберної гвинтівки він незмінно попадав у підкинуту порожню консервну банку. Стріляв він завжди напевно, один раз одним пострілом убив шість крякових, що летіли невеликою зграйкою
Разом з батьком я ходив на тетерячі токи, на рябчиків, білок і зайців. Швидко навчився без манка підкликати утік і «чуффикать». І завжди особливу радість випробовував, коли качки й косачі  відповідали «взаємністю», приймаючи за свого. Швидко освоїв нехитру справу ставити скрадки на тетеревів, які в Сибіру частіше називають «куренем» або «балаганом». Оскільки на косачиние струму батько вставав рано — приблизно о четвертій годині ранку, батькам жаль було мене будити, і нерідко я, прокидаючись зі світанком і побачивши, що батька ні, починав від образи плакати. Потім пішов на хитрість: від халяви батьківського чобота простягнув мотузку, кінець якої прив'язав до своєї ноги з розрахунком, що в темряві (а збирався на полювання він завжди в темряві, речі заздалегідь складалися в одному місці), взявшись за чобіт, він обов'язково розбудить мене. Цей виверт спрацював тільки один раз
Уперше мені довірили рушницю й дозволили одному піти на полювання в 13 лет
Це була стара шомпольна рушниця з довгим і важким стовбуром. Напередодні я розвідав струм, зробив курінь, дав три дні на звикання косачів до нього, а на четвертий устало «ні світло, ні зоря», і через темний ліс, без усякого страху побіг на полювання. Зізнаюся, що зараз через цей ліс о четвертій годині ранку я пішов би не без боязкості, а тоді все було дарма. Мисливський азарт був вище всього
Останні метрів п'ятдесят до куреня повз по-пластунски, хоча навколо косачів не було видно. Плюхнувся на сухе сіно, небагато віддихався й що є сили крикнув: «Чуфишшш...» Моментально відгукнувся «розвідник», що перебував уже десь поблизу. Після нетривалого переклику із мною йому стали відповідати косачі з різних сторін, і потім один за іншим перелетіли на струм. Мені доводилося на весняному полюванні близько бачити селезнів, полював узимку на фазанів, але скажу чесно, що гарніше весняного женихівського вбрання косачів бачити нічого не доводило: яскраво-червоні брови на чорній голові, що віддає якимось особливим відливом воронения, віялом піднятий хвіст-ліра з дивно білою «підкладкою», шия, скуйовджена під час атаки й витягнута, як статуя при першій же небезпеці, Особливо він гарний на острівцях снігу, що залишився ще
Для наших місць струм виявився більшим — нарахував дванадцять «бійців», а трохи тетерок за своїми обранцями спостерігало з дерев. Я із захватом і завмиранням серця дивився за «боями» косачів, а потім, затамувавши подих і намагаючись хоч якось приглушити удари серця, прицілився в самого ближнього косача. Але що це таке:  чую неголосного щиглика, а пострілу немає. Замінив капсуль — та ж сама історія. Перезаряджати можливості не було і я, розсерджений, дочекався розльоту струму (щоб не побачили людину), і без трофея пішов додому, де з'ясував, що в затравочное отвір потрапив сніг, видимо, коли повз
Восени того ж року мені дозволили взяти на полювання вже батьківська рушниця. І треба ж було такому трапитися, що при першому виході на полювання на підході до ріки я побачив трьох летящих по фронті чирков, зробив, зрозуміло, не прицільний постріл, і один з них каменем упав на берег. Випадкової дробинки в шию було досить для того, щоб перервати політ. Це був перший у моїй мисливській практиці трофей. Видимо, немає необхідності докладно описувати мій стан: полювання на цьому закінчилася, схопивши чирка, я миттю виявився будинку й у десятках варіантів розповідав старшим, щораз із новими деталями, як це відбулося. Потім минулого й дійсні трофеї: качки, тетерева, зайці, білки, рябчики, глухари. У роки війни це було й певною матеріальною підмогою: по-перше, свіжа дичина, а по-друге, за здані шкурки давали борошно, сіль, матеріал. Узимку ставив петлі на заячих тропах. Не скажу, що ставлюся до фартових, як говорять у Сибіру, мисливцям, однак іноді виймав з петель біляка, скорченого на морозі, на відтавання якого йшло полудня
Полював завжди із собаками. На початку війни батько з Кемерова привіз ірландського сетера — пса розумного, гарного й винятково темпераментного. Досить було узятися навіть за патронташ, як Пірат втрачав самовладання — від радості скиглив, гавкав, мотався по квартирі, стрибав на стіл, ліжка, підвіконня, а по дорозі до місця полювання тікав метрів на 20— 30 уперед, потім вертався й щораз намагався лизнути на подяку в особу батька або мене. Але в Пірата був один недолік — не любив коней. І коли ми на шкільному мерині, не тільки впертому, але й ледачому, незрозуміло чому названому Катерпиллером, виїжджали на полювання (батько перед війною працював директором школи), пес протягом усього шляхи з гавкотом стрибав до морди коня, начебто хотів у такий спосіб її зупинити. Кінь на це ніяк не реагувала, а в сідоків цей безглуздий гавкіт викликав роздратування
Потім наш Пірат раптово зник, очевидно украли його, і в мене з'явився безпородний ліс, що згодом став універсалом: підносив утік, облаивал білок і навіть наганяв на мисливця зайців. Собак своїх я завжди любив і беріг більше себе, у холодну воду, особливо провесною, за утоками   їх   не   посилав,  а  лазив  сам
Без промаху стріляти вліт я навчився тільки до дев'ятого класу, і кожний гарний постріл робив невимовну приємність. З тих пор, як уперше в руки взяв рушницю, пройшло більше 45 років. Це були важкі для країни, для всіх радянських людей роки: війна, голод, убогість — усе було, але в дитячої пам'яті збереглося чимало й радісних моментів, пов'язаних із прилученням до полювання: гарні ранкові й вечірні заграви, ночівлі в багаття, удалі постріли, а іноді й трофеї. Але не тільки із цим зв'язане моє прилучення до полювання. Вона по-справжньому навчила любити природу й, на перший погляд це може звучати парадоксально, любити й більше піклуватися про братів наших менших. Вона, безперечно, допомогла виробити такі риси характеру, як цілеспрямованість, наполегливість у досягненні поставленої мети, волю, мужність і доброту. Людині військовому, мені все це в житті дуже придалося. А любов до природи, до рідного краю саме і є складовими такого святого поняття, як любов Кродине.
Починаючи зі студентського років і по цю пору на полюванні я, бачачи наші прекрасні ліси, неозорі поля й озера,- зазнаю щирої насолоди, щиросердечну радість і спокій, тому що навколо дійсно щось рідне, близьке, есенинское. Настрій завжди ліричне, і без кінця хочеться повторювати безсмертні слова нашого знаменитого земляка: «Уж і є за що, Русь могутня, полюбити тебе, назвати матір'ю!»
И в висновок хочу сказати молодим мисливцям — тим, хто вже прилучився до полювання, і тим, хто тільки ще мріє взяти в руки рушниця: все-таки головним у наш час повинен стати процес полювання, якщо хочете, філософія полювання, але не трофеї, добуті будь-яким шляхом. Я вуж не говорю про браконьєрство, що взагалі несумісно з поняттям і честю дійсного мисливця. Ми й зараз вузьким колом виїжджаємо на полювання приблизно три рази в рік, як правило, на відкриття полювання на утік, зайців і копитних. І ніколи не засмучуємося, якщо вертаємося без трофеїв, що, до речі, буває не так вуж і рідко. Зате в пам'яті залишиться прекрасний вечір з мисливськими розповідями в багаття, чисте повітря й відпочинок від повсякденної суєти, спостереження, як «виткався над озером червоне світло зорі» і багато інших утишающих душу приємних вражень
И ще одна рада молодим мисливцям: необхідно з перших кроків привчити себе строго дотримувати всі правила полювання. Може бути, це й звучить банально, але головним охотинспектором повинна бути совість. Тобто мова йде 6 необхідності постійно підвищувати культуру полювання, що, на мій погляд, зараз повинне бути головним завданням всіх охотколлективов і кожного мисливця особисто.

 
 (голосов: 1)
  • На тетеревів з опудалами
  • Мої собаки
  • чиБуду я самотній...
  • Мій перший тигр
  • Мої зустрічі з тигром
  • | Автор: kodges | 24 июля 2007 | Коментарі (0) |  Надрукувати
     

    Добавление комментария

     
     
    Включите эту картинку для отображения кода безопасности
    обновить код



     
    Copyright © 2007 "Полювання, мисливська зброя, способи полювання й спорядження. Мисливський портал." GoodWeb