А. ЧЕРКАСОВ
Можете судити, читач,
в якому настрої виїхав я з м. Чити, маючи в кишені тільки 125 руб.
казенних грошей і в перспективі таке важке завдання, щоб на цю суму
произвести роботи й не заслужити дорікання за свою недотепність
вивернуться зі скрутного стану, не видав ще служби й маючи
от роду тільки 22 року!
Але молодість, щаслива молодість! Швидко
передумав усяку штуку, я якось незабаром забув майбутні турботи й
весело їхав усе далі й далі, всі ближче й ближче до мети свого
назначения. Нові місця, нові картини природи розбивали мої похмурі
думи, а попадающаяся ледве не на кожному кроці різноманітна дичина
приводила мене в захват як молодого мисливця й точно якийсь
волшебной силою прогнала всю мою журбу. Справді, різноманітної
дичи стільки попадало на дорозі, що я полював за нею попутно до
пресищения, нерідко привозив по нескольку штук на станцію й, звичайно,
тут же роздавав убитого птаха господаркам квартир і ямщикам. Різних порід
уток було так багато на прилежащих до дороги озерах, що важко повірити,
и ми їх не стріляли, а берегли заряди на більше коштовну дичину, тому що
попадало й пропасти гусаків, які більшими табунами зустрічалися на
песчаних обмілинах рік, на зелених отавах і по хлібних ріллях.
Покосачившиеся виводки тетеревей частенько попадалися біля самої
дороги, а кам'яні рябчики (сірі куріпки), так само як і білі
куропатки, не дуже боячись проїжджаючих, бігали цілими табунчиками по
колеям нашого тракту...
...Придя в крайній пункт своєї подорожі, у так званий Бальджиканский варта, я зупинив команду, дав їй відпочити, полагодитися, а потім повів людей у тайгу й розподілив роботи...
* * *
Тому що я гостював, так сказати, у Бальджиканском варті з осені й час наближався до покриву, те багато хто караульци метушилися й підготовлялися до «белкованью», але в цей рік, як навмисно, білки в тайзі було мало, і тому багато промисловців охали від такого невзгодья й волею-неволею нерідко сиділи по будинках. Вони відлучалися в тайгу тільки наїздом і зайнялися шиттям козляков, унтов, рукавиць і проч. приналежностей для моїх «патрионцев», тому що час підходив до зимі й теплої «лопати» (одягу) відчувався чималий недолік. Я з Михайлой, через незнання місцевості, ходив переважно по найближчих околицях і користувався одними рябчиками й зайцями; а диких кіз хоч і вспугивал часто, але з болем у серце дивився їм тільки вслід, «у сугонь», як говорять сибіряки-промисловці, і ледве не плачу вертався додому, тому що тоді ще не знав способів видобутку цією дорогою для мисливця дичини. Серце моє рвалося на частині, і я не міг придумати, що робити; тим більше тому, що мій іжевський штуцер бив украй неправильно конічною кулею. Щодня я його пристрілював на всілякі лади, і — на жаль! — результати стрілянини виходили вкрай жалюгідні
Все це, звичайно, бачили караульские промисловці, тому що нерідко приходили до мене на звуки пострілів, допомагали радами, украй співчували про невдачу й для проби приносили свої нехитрі гвинтівки, з яких я бив майже постійно в пляму, чому вони потай дивувалися, переглядаючи й переморгуючись між собою, але ніколи цього захвату не висловлювали мені навіч. Але от один раз мені спала на думку щаслива думка спробувати свій штуцер круглою кулею, і — об радість! — виявилося, що він став бити нею надзвичайно вірно, так що на змаганнях із промисловцями я постійно перестрілював їх із гвинтівки й бив у мушку з подальшої дистанції. Ларчик, як бачите, відкривався просто, і я перебував у неописаному захваті, а тому негайно купив у зверовщика Лук'яна Мусорина підходящу колипь (пулелейку), що була в нього зазайвої, і, заручившись такою коштовністю, став кликати караульцев на полювання за козами. Але — на жаль! — вони під різними приводами щораз відмовлялися, і я все-таки не знав, що робити. Всі мої одиночні й з Михайлой походи в гори не вдавалися, і я тільки зрідка користувався глухарями, яких іноді зненацька вспугивал і бив на великій відстані
Все це, однак, бачили промисловці й щось міркували
От один раз приходить до мене Михайлові і якось таємниче повідомляє, що завтра зверовщики збираються на полювання за козулями й хочуть запросити й мене
— Що ти говориш? — запитав я, не вірячи такому щастю
— Справді, пан! От я зараз тлумачив з ними й чув від них самих своїми вухами
— Чорт їх візьми, проклятих! Так що ж вони той^-те-раніше-те думали й оббігали мене — адже я не кусаюся!
— Так, бачиш, говорять — «знаємо ми цих чиновників! Піди з ним, та й томися; користі, братик ти мій, ні, а туди ж — шеперится: те негаразд і інше негаразд, а сам натюкается так, що з коня валиться, от і платайся з ним як з малою дитиною, догоджай його як дитю!»
— Пфу ти, уражай їх! Та й тебе разом з ними! Так ти отчого не сказав їм, що я зовсім не така людина й п'яна не буваю: адже ти, мабуть, мене знаєшся
— Як не сказати, усе говорив, отож і хочуть спробувати, тлумачать — «покуштуємо».
— Той^-те-те-те, покуштуємо, давно б так. Коли ж вони хотіли кликати?
«А от сьогодні вечірком,— говорили,— прийдемо й покличемо твого пана».
— Ну добре, так ти самовар приготуй і горілочки постав, а хазяєчці скажи, щоб закусити чого-небудь поставила, розумієш?
— Розумію, як не зрозуміти, так я, зізнатися, і говорив їй про цьому! — сказав Михайлові й захитався своєю ходою до вихідних дверей
Залишившись у хаті один, я почував себе якось особливо добре. Якесь солодке, нервове тремтіння пробігало по всьому моєму тілу, і з'явилася така потягота, що я не знаходив собі місця: те ходили по хаті, то лягав на ліжко, то співав, то насвистував і під цим приємним враженням, не пам'ятаю як, заснув на ленивке біля теплої російської грубки й прокинувся тільки тоді, коли скрипнула двері й увійшли із запаленою свічею Михайло, а за ним переступили поріг зверовщики Мусорин і Шиломенцев. Я зіскочив з ленивки й хотів привітатися, але вони, не дивлячись на мене, помолились образу, потім поклонилися й тоді вже простягнули свої зашкарублі, черстві руки
З'явився самовар, горілочка і яєчня. Ми напилися чаю, пропустили по чарочці, удосталь подзакусили й досита натолковались про всякої всячине, вирішивши на тім, що раніше ранком відправимося пішки за козулями. Михайлові вони обіцяли дати свою гвинтівку, що є на надлишку в Мусорина.
Провівши гостей, я приготував все необхідне до полювання, тільки-но скоротав інший вечір і майже всю ніч не міг заснути від хвилювання — ясно було, що йти пішки за козулями поблизу селища була проба промисловців моєї персони. Давай, мол, «покуштуємо»!
Рано ранком ми вчотирьох відправилися в гори, на яких лежав уже перший сніжок і показував нам слідами присутність диких кіз. Ранок був досить холодний, і чималий вітерець отруював задоволення полювання, так що промисловці два рази розкладали вогонь і грілися. Але коли сонечко піднялося досить високо, те вітер стих і ми весело прийшли вже до місця полювання, що і полягала в тому, що двоє тихо заходили на козячі перевали, де й западали в засідку, а двоє відправлялися в лощини гір, у так звані «падушки», і потихеньку виганяли з них козуль. Зробили вже кілька загонів і все безуспешно — те не знаходили кози, то вони пробігали повз засідки й ішли поза пострілами. Я, як гість і як «чиновник», користувався перевагою й, незважаючи на мої прохання нести однаково доля мисливця, жодного разу не ходив «у загін», а сідав у засідку на зазначені місця, тим часом як всі інші мінялися. Як вартувати козуль на їхніх лазах, мені докладно було розказано, і я з нетерпінням очікував тієї щасливої хвилини, коли представиться випадок вистрілити по козуле.
Але от, піднявшись на один високий перевал з Лук'яном Мусориним, я встав на зазначене їм місце й сховався за товсту модрину, а він відправився вище, саджений за сто, і сів на камінь. Не пройшло й чверті години, як унизу балки почулося легке покрикування загоничів і поколачивание ціпками по деревах, а слідом за цим я услихал і звук, що відбувається від «потопу» козульих стрибків по подмерзлой землі. «Бут-бут, бут-бут»,— доносилося до напруженого мого вуха, і вся кров долила мені в голову, тому що я зрозумів походження цих звуків — і завмер на місці!
Дивлюся й не вірю очам — знизу падушки неслися прямо до мене дев'ять кіз, які скакали один за одним і в одна мить опинилися на перевалі, не далі як у двадцятьох сажнях від мене! Я не розгубився й голосно «кукнул» два рази — кук, кук!.. Дві передні козули зупинилися, а до них потихеньку підтяглися інші, і склалася живаючи група тварин, які тихо переступали на місці й зірко розглядали, як би дивуючись, звідки вилітали звуки «ку-ка». Замітячи, що дві кози «спарилися» на лінію пострілу, я швидко прицілився й, взявши найближчу до мене під лопатку, спустив курок!.. В очах у мене зарябіло й спочатку засмикнуло димом, але я помітив, що кози шарахнулися убік і, зробивши по стрибку майже на місці, зупинилися й злякано озиралися. Я негайно ж сховався за дерево й став скоріше заряджати штуцер. Кози всі стояли й переминалися. Загнавши кулю «довяжом», без приколачивания забойником і шомполом, я незабаром був уже готовий і квапився надягти пістон, але «взарях» упустив зі шнурка пистонницу, кришка відчинилася й всі пістони висипалися на сніг. Я моментально нагнувся, схопив один капсюлек і майже вже надяг його на «фивку», як усе кози раптом кинулися й поскакали догори по перевалі. У цей час я помітив, що одна козуля тихо повернула назад під гору, зробила кілька кроків і зупинилася біля чащички молодий поростили. У ті ж хвилини я почув «куканье» Мусорина й тому, моментально глянувши догори, побачив, що ті ж кози «опнулись» проти Лук'яна (тобто зупинилися ненадовго), а слідом за тим спалахнув димок на полку й пролунав постріл. Кози миттєво зникли, а я не спускав майже око зі своєї простреленої козули й стежив за кожним її рухом. Вона горбилася, опускала голову, вистачала ротом сніг і як утянулась вчащичку.
Я тріумфував! Серце стукало й, точно воркочучи, говорило мені тихо: «Молодець! Не проґавив!» Я не кваплячись зібрав розсипані пістони, видув з них сніг, посовав їх у пистонницу й помітив, що до мене підходить трохи сконфузився Мусорин.
— Молодець, пан! Не проґавив! — сказав він як навмисно ті самі слова, які говорило мені серце.— А я, брат, заквапився та й торнул мимо — щоб неї уражало!..
— От козуля пішла в ту чащичку, повинне бути важко поранена,— сказав я й закурив похідну трубку з тютюнком із саморобного кисета
— Ні, пан, поранений гуран (козел) пішов геть туди, а не вчащичку.
— Що ти говориш, коли я сам бачив і хотів ще дострілювати козулю, але доглянув, що вона ледве жива, а тому й не став
— Ну, не знаю, а тільки бачив, що підстрелений гуран утянулся от туди в сивер,— сперечався Мусорин і сам запалила свою «ганзу» (маленька китайська трубочка).
— Так невже я обох вистачив? — сказав я.— Тому що, коли прицілювався, то пам'ятаю, що «на целе» було дві козули — одна за однією, тільки одна була небагато спереду й тихо посувалася вгору.
— Ну от, ця справа інше, так би й говорив,— сказав Лук'ян і пішов до зазначеного мною дрібної поростили
У цей час підійшли загоничі Михайло й Шиломенцев і, довідавшись у чому справа, відправилися разом з нами. Мусорин жваво оглянув слід, зайшов у чащичку й закричав нам: «Тут, тут!» Ми підбігли й побачили козулю, що вже заснула й лежала на боці
— Із промислом, ваше благородіє,— сказав радісно Мусорин, зняв шапку, поклонився й подав мені руку
— Ну, слава богу! Це перша! — проговорив я й перехрестився
— Говори по^-нашому: «це не та» або «не остання»*, а те — «перша»! — поправив мене Лук'ян і як би передражнив на останнім слові
Ми розклали вогонь, оббілували козулю, засмажили на рожні печінку й чималий шматок м'яса, а ще теплу й сиру бруньку пресмачно з'їли зверовщики й дякували мені за «убоинку». Я дістав похідну фляжку, а вони взятого хліба й солі, і ми, випивши по чарочці, прещільно поснідали
...Із цього полювання чомусь у мене ввірували промисловці Бальджикана й уже майже ніколи не ходили на промисел, не позначившись і не запросивши відправитися з ними; а під час наших полювань ніколи не дозволяли мені ходити в загін, але завжди садили мене на кращі лази звіра. І дійсно, я в той час стріляв кулею добре й промаху майже не траплялося
«Йому, брат, чого! — говорили промисловці.— Тільки б стріляти; а як бовкнув — так і отут бери, виходить, ніж і біжи потрошити». Вони знали «користь» мого штуцера й ніколи не помилялися видали; а часто, зачувши мій постріл, говорили: «Слава богу! Є!» — і звичайно після цього хрестилися. Хоч і незручно говорити про себе, але такі спогади — слово «я» запроторювати нікуди, а істина вимагає точності розповіді й змушує як би обходити пристойність умовчувати осебе.
БАЛЬДЖА СЬОГОДНІ
Багатьом читачам назва «Бальджа» може здатися легендарним, тим часом це цілком реальна, своєрідна й мальовнича річка, поки ще залишається досить далекої й важкодоступної. По суті, вона являє собою одне з головних джерел великого Амуру. Починаючись у гольцях південно-західного Забайкалья (на вододілі із Чикоем, припливом Селенги), вона впадає в Онон, що, зливаючись із Имгодой, утворить Шилку
Амур же починається, як відомо, зі злиття Шилки Саргунью.
Бальджа як би сполучить у собі риси гірських рік Сибіру й Далекого Сходу. Пізньою осінню й узимку тут можна бачити невеликі зграйки блакитних сорок; степові даурские куріпки по долині ріки проникають майже до гольців, де можуть зустрітися зі своїми білими родичами, що живуть у гірських тундрах. Бальджинская тайга й сьогодні багата звіром і дичиною, хоча достаток тварин помітно зменшилося...
А. А. Черкасов займався тут пошуками золотих родовищ: Хотілося б побажати, щоб тут збереглася у всій вроді тайга з її мешканцями, щоб не перемінили її, як це нерідко буває в місцях піонерського освоєння, сумовиті гари й пустища. Адже Бальджа з повною підставою може бути названа перлиною південного Забайкалья, цей дійсний скарб краю, цінність якого визначається не тільки запасами копалин, але й всією сукупністю природних комплексів — від розвіданих і підрахованих багатств надр до безцінної тайгової краси. Можна рекомендувати аматорам і знавцям природи Забайкалья подумати над виділенням тут, у черкасовских місцях, ландшафтних заказників або пам'ятників природи — це було б цілком вчасно.
___________________________ Ф. ШТИЛЬМАРК
* Ці вираження з марновірного звичаю говоряться майже всіма промисловцями вголос або про себе при всякому забої дичини
