...Це хто нагадал мені таке
предзакатное щастя моє? —
Заповедною синьої рекою
просувається до устя життя.
Від волось твоїх — запах полиню.
Спілою конюшиною віють вуста.
И таємниче, як на латині,
з них сходить сама краса...
Я, напевно, незабаром упевнюся,
що не можна бути нещасним, поки
дихають у серце брусниця й верес,
і щебече вода джерела.
И, напевно, потрібно було
жити в пісках і в полярному снігу, -
щоб жереб єдино милий
зустріти на рідному бережуся
