Бруно-де-Юра — швейцарська юрська гонча, виведена в Юре
и дуже схожа на французьких гончих собак, вона призначена для пішої
охоти. Історія походження швейцарських гончих іде в глибоку
древность, коли схожі на них собаки були завезені в Єгипет
финикийцами й греками. Стародавність цих гончих собак підтверджується малюнками,
датируемими XII в. і перебувають у соборі Вцюрихе.
Поступово ці собаки потрапили на територію нинішньої Швейцарії, що була під владою Рима. У результаті зі швейцарських гончих виділилося шість самостійних подібних общими рисами порід, з яких бруно-де-юра найбільш масивна, близька до типу гончих св. Губерта й дуже схожа на французьку арденскую гончу. У Росії ця гонча невідома
Бруно-де-юра середнього росту (ви-стільника в холці 44,5—59 див, вага 15—20 кг), міцного додавання, трохи стрункіше й резвее бладхаунда, дружелюбний і привітна, але природжений мисливець. Вовна коротка, тверда й густа. Офарблення найчастіше чепрачний або черно-подпалий, але зустрічається й суцільн червоний, жовтувата й бронзовий, допускається невелика біла пляма на груди. Голова в цієї гончої масивна, важка, з виступаючим потиличним бугром і складкою на чолі, з довгою мордою й трохи звисаючими губами. Очі темні, мають меланхолійне вираження, вуха висячі, довгі, низько посаджені, зі складками. Корпус трохи розтягнуть, спина широка, кінцівки сильні, з міцним кістяком. Гони помірної довжини, шаблеподібний, добре покритий вовною, при порушенні тримається досить високо.
Ця гонча має тонке чуття, на полюванні використається переважно в гірських місцевостях, де з нею полюють на зайця й іншу дрібну дичину. Коли вона бере свіжий слід, то видає разносящийся на кілометри заливистий тривалий взлай характерного (тирольского) тону й потім із цим голосом може годинниками невтомно гнати по сліду. Маючи гарний характер, ця гонча може бути й просто домашнім улюбленцем