ВЫ ПОПАЛИ НА СТРАНИЦУ ПЕЧАТИ, ЧТОБ ПЕРЕЙТИ НА САЙТ НАЖМИТЕ ПО ЭТОЙ ССЫЛКЕ >>>
"Нестандартний" ведмідь

"Нестандартний" ведмідь

А через кілька днів районному охотоведу передали по телефоні із села, розташованої недалеко від райцентру, іншу карколомну інформацію: ведмідь увірвався на приватну пасіку опівдні, прямо в селі, і поруч із вікнами хазяйського будинку вчинив грабіж
Екстрене милицейско-охотоведческое розслідування показало, що ведмідь, дійсно, невеликий, але не стільки сміливий, скільки нахабний: собак і людей зовсім не боїться й тому небезпечний. Терміново запросив районний охотовед у крайовому управлінь-керувань-бажань-керувань «добро» на відстріл цього, що не испитивали обережність і повагу до людей, звіра. Але замість дозволу із Владивостока телеграфували, що на Рудній пристані, теж поблизу від Дальнегорска, із сухогрузного пароплава втік ручний ведмідь віком по третьому році. Значить — підліток, навіть майже дорослий. Але ніхто не додав цьому значення
А тим часом, як потім розповідав потерпілий, якийсь ведмідь підійшов до рибалки, що удили в тайговій річці ленков і харіусів, і безцеремонно став обнюхувати його господарство. Рибалка, прихопивши із собою сумку із пристойним уловом, зстрибнув у воду, завбачливо відійшов подалі від берега, а потім закричав на нахабу у всю міць горла, махаючи руками й сумкою й загрожуючи розправою. А той як ні в чому не бувало походив, поозирался, обстежуючи місце риболовлі, і   став   удивлятися   й   внюхиваться в людину, до якого було з десяток метрів. Потім ліг, невдоволено гарчачи. Рибалці тільки й залишалося, що відійти уздовж берега від гріха подалі й вилізти на стежку, щоб піти в село. Однак клишавий, ідучи по березі, став повторювати руху людини, не зводячи з його око, шамкаючи пащею й облизуючись. Звичайно ж, звір був не в силах пручатися гострому заходу свіжої риби
Що було робити людині, що потрапила в лихо? На іншу сторону ріки не переплисти: глибокий і плин напористо. А крижана гірська вода того й дивися ноги судорогою почне зводити. А зверина немов того й чекав: ліг і апетитно зачавкав, досить вертячи головою, без злості, начебто з посмішкою поглядаючи на мужика, що віддаляється, і не виявляючи яких-небудь агресивних намірів
n Вислухав цю історію районний охотовед і першою справою весело посміхнувся: треба ж1 Але відразу зігнав з особи посмішку й задумався, зіставляючи всі випадки, що частішають, дивних зустрічей з явно «нестандартним» ведмедем в останні дні, тому що телефонні дзвінки повідали йому про інші, чимсь схожих подіях
Ну от, наприклад... Хлопчиськи галасливо й безтурботно купалися на морській обмілині в повній видимості від міста й раптом помітили, що наближається до них уздовж смуги спокійного морського накату ведмедя. Похватали пацани свої штанці^-штанці-сорочка-штанці й задали стрекача. Звір пострибав за ними, але не швидко. Недовго стрибав, хоча начебто б розчаровано дивився вслід що тікає, поки ті не зникли
На інший день ведмідь прийшов прямо на міський пляж і ввійшов у воду з явним наміром викупатися в компанії людей. Ті, побачивши страховиська зовсім поруч, похватали одягу, а хто й в одних купальниках, і — урозсип. З лементом. З вереском. Зі страхом. Але був те робочий день, і що купається загорающего люду на пляжі виявилося небагато... Поговорили. Посміялися. Поудивлялись. Заспокоїлися
А в найближча неділя портове містечко облетіла вже страхаюча поголоска: ведмідь учинив зовсім нахабний розбій, і знову серед білого дня. Так, це був уже дійсний бандитизм! Адже прийшов у саме багатолюддя на пляж. Коли ж його почали гнати, психанув і прийнявся ганяти кривдників, ухаючи й гаркаючи, для острашки вздибливаясь і загрожуючи передніми лабетами. Зі швидко спустілого місця Топтигин став віддалятися з достоїнством, але в цей час хоробро підкотив газик охотоведа, якому подзвонили й розповіли про неподобство, учиненому його лісовим підданим. І полетіли вслід хуліганові голосні хльосткі гвинтівкові постріли. Убивати ведмедя охотовед не хотів: не було відповідного дозволу із крайового центра. Але попугать і попередити нахабу випливало
Звідки з'явився цей ненормальний звір, така «нестандартна четирехлапая особистість»? Відповісти на цей взагалі ж непросте питання з повною впевненістю не міг навіть районний охотовед, але міцніло в ньому підозра: це «ручний» ведмедик, що втік ссухогруза.
А події набирали силу
У декількох кілометрах від Дальнегорска, на Лікарняному ключі робітники брали з кар'єру й вантажили на самоскиди щебінку для споруджуваної дороги. У сотні метрів від цього гучного місця стояв битовка — пересувний будиночок на колесах, у якому відпочивали, обідали, перечікували непогоду, переодягалися. У тіні лісу, у річки стояла. І от один раз до вечора, закінчивши трудовий день, пішли трудяги до тієї битовке, щоб приготуватися до повернення в селище на автобусі, якому підходили час прикатить. І знайшли її розгромленої. Усередині будиночка був цілковитий хаос, холодильник спустошений і перекинуть, всі сумки витрушені, одяг розкиданий, бак з водою звалений. Начебто хтось поставив собі певну мету: розгромити й ограбувати битовку. Так тепер бешкетують підлітки по дачних будиночках
Втім, догадатися, хто вчинив розор, були неважко: двері залишалися замкненої, зате вікно було висаджено «з м'ясом». А на підлозі й під вікном — відбитки ведмежих лабетів
 Повозмущались, обговорили, перекурили. Навели деякий порядок. На двері поставили додатковий запор,   на  вікно   —  залізні   ґрати прибили. І виїхали. А ведмідь-грабіжник незабаром всі свої злочинні діяння в цієї битовке повторив із ще більшою ретельністю
Поставили тоді мисливці з робітників хитромудру петлю, що вішає, зі сталевого троса в палець товщиною, прикріпили її до могутнього дерева, підвісили уздовж стовбура непереборну принаду, насторожили. Продумали всі можливі варіанти дій ведмедя на підході, у принади й у петлі — осічки не повинне було бути
Так воно й трапилося: приїхали ранком на кар'єр, а до дерева-велетня тросом ведмідь «під микитки» підійнятий і накрепко притиснутий. Невеликий, молодий ще.
Пораділи, звичайно, мужики. Побалагурили з ведмедиком, що схибив. Вирішили було спочатку його оббілувати й розділити, ніжного соковитого м'яса припускали у видобутку пуда чотири. Однак кожний окремо подумав: групове браконьєрство ніяк не приховати, ну його... Відповідай потім. І подзвонили районному охотоведу: так, мол, і так, що накажете?.. Усім було вже ясно, що попався той самий зловмисник і хуліган, можливо й «ручний». Але дозволу на відстріл із крайового охотуправления як і раніше не було, і направив охотовед до місця події єгері з наказом звільнити бранця з петлі й відпустити з миром. Так той і зробився
У петлі ведмідь, звичайно, натерпівся й біль, і горя, і страху й злості набрався. Однак, благополучно вивільнившись, беззлобно гаркнув і направився до лісу. Але відмахав неспішними стрибками зовсім небагато, зупинився, помізкував... І, не обертаючи уваги на людей і постріли в повітря, повернувся, заліз у битовку й безцеремонно зжер всі, тільки що покладені там харчі. І лише після цього статечно вийшов восвояси, презирливо поглядаючи на залишені без обіду робітників
Збройний потужним карабіном єгер правил службу, як йому здавалося, строго за законом: на відстріл ведмедя потрібно або пятидесятирублевую ліцензію оплатити, або одержати спеціальний дозвіл крайового охотуправления, а ні того, ні іншого... Усе за правилами, ведмедя вбивати не можна. Тим більше, що, судячи зі звичок і витертої нашийником шиї, був це, дійсно, «ручний» звір
А мужики? Озлоблені нахабністю, похватали хто що поувесистее й пішли на звіра стіною. Але той виявився не з боязких, зухвало контратакував, і робітником довелося відступити, паплюжачи на чому світло коштує збройного єгеря й закони, дотримувані їм ревно. І правильно обурювалися постраждалі робітники: чим цей «ручний» нахаба краще запеклого шатуна?
Треба помітити, що єгер був поганим законником, тому що мисливські правила ніколи не забороняли знешкоджувати потенційно небезпечних ведмедів. Тільки мотиви цієї дії повинні бути переконливо викладені у відповідному акті
А наш «ручний» і справді був небезпечний, тому що не відав страху перед людиною, а силу мав ведмежу. Не знав він ні батьків своїх, ні вільних родичів, що живуть за законами природного єства. Мисливець вийняв його з барлогу тільки що народженого, голенького, глухого й сліпого, і випоил молоком, виходив за теплою грубкою на коврике з овчини. Потім швидко підростаючого звіряти годували всім тим, що їдять люди — супами, кашами, хлібом, картоплею. Ріс він забавн і миролюбним, любив грати з дітьми, щенятами, поросятами. Потешно приставав квзрослим.
До пори до часу, звичайно.
Все-таки ведмежа сутність із віком у ньому прорізалася й поступово міцніла. Подряпав пацаненка... Зухвало хапнув собаку... Піймав і задавив курку, хоча й не знав ще, що з нею робити... До першої осені це трапилося, у восьмимесячном віці. І зовсім уже зібралися хазяї його забити до зими від гріха подалі, але підкрутився механік з пароплава й викупив присудженого за сотню рублів
Матроси — люди міцні, і тому ставився до них ведмежа з повагою й обережністю. Особливо після того, як за витівки й свавілля стали його боляче карати, а потім і на ланцюг саджати
Так і жив швидко підростаючий на рясному харчі звір на потіху пароплавній команді. А один раз пізно ввечері звалив підпилого кривдника й з несподіваним для ручного звіра остервенением став його рвати. Потім з ревінням накинувся на захисників кривдника, їх теж покусав і боляче пом'яв. А коли в нього вдарив тугий струмінь холодної води із брандсбойта, стрибнув за борт. Виліз десь на берег і пішов куди ока дивляться
Отож почав вільне життя цей молодий ведмідь, що не вмів жити власною працею. Промишляв, щоправда, деяку траву, комашок, ягоду, але що це за їжа для ведмедя?.. А на пасіки його потягнуло тому, що знав він смак меду, ласощі ж це духовито, і тонкий ведмежий нюх зачуивал його видали
Недовго злодійське свавілля проходило безкарно. Незабаром після подій у битовке в кар'єру наздогнала бідолаху в чергової пасіки дружна зграя двірських псів, на шум запеклої бійки приспів пасічник-мисливець, для якого особиста власність була вище законів, особливо непродуманих... І нещадно порваний собаками, двічі прострелений ведмідь, чудом урятувавшись від неминучої загибелі й затаївши зло, пішов у тайгу від людських селищ подалі. Там він довго зализував рани, голодував і сильно охляв. А сонце з кожним днем горіло лінивіше, і ночі ставали холодніше, голод уже терзав усе сильніше, хоча й було в тайзі кормів для «знаючих» ведмедів у статку. Жолудів, наприклад, їли скільки хочеш. Але звикле до рафінованого, частіше вареній їжі нутро приймало цей грубий корм важко й помалу, та й з того боліло. Риба, м'ясо — це да-а... Але де і як було їх взяти хижакові, не навченому жити   самостійно?   Ведмедиця^-те навчає цьому дітей своїх два роки, так як старанно навчає!
Зустрів він було родичів і зрадів. Не знав адже, що вони від природи закоренілі індивідуалісти, що ревно оберігають свою самітність і власність свою. І тому був нещадно біт, і ледь не виявився з'їденим, після чого став жити чужим серед своїх
...Восени, коли мисливці завезли в тайгові хати по верхів'ях Великий Уссурки продукти на довгий зимовий промисловий сезон, став по ряду ознак і прийме той самий невеликий ведмідь грабувати ці запаси. В одному зимовищі, в іншому, у третьому. Для мисливця такий грабіж — горі: треба кидати промисел і вертатися в селище за продуктами. А на початку охотсезона, коли щодоби на строгому плануванні, день рік годує
Ішов якось цей ведмідь по вже натоптанной людьми в снігу стежці й наткнувся на акуратно покладене на лабазі під кедром чисте свіже м'ясо ізюбра. Невідхильно що спокусливо пахнуло. Ну й оприбуткував він його до останньої кістки в три блаженних дні. Потім рушив далі по цій же стежці й набрів на інший склад м'яса, і його з'їв. Став виймати й уплітати принаду із самоловів на мисливських путиках...
И були вже морози, і сніги вляглися щільно. Один раз один з мисливців застав грабіжника на місці злочину й вистрілив у нього, але невдало. Легко поранений розлючений звір кинувся на кривдника, сильно його покусав і пом'яв, і відчув терпкий смак людської крові. А через тиждень він на тайговій стежці підстеріг, задавив і об'їв іншого мисливця...
Застрелила його десятьма днями пізніше бригада під керівництвом того єгеря, що влітку звільнив на кар'єрі ведмедя з петлі. Убитий був його «старий знайомий». І подумав у ті хвилини єгер: «Скільки лих було б попереджене, якщо б тоді ж, у петлі, його й покарати по заслугах, ізолювати, сховати в клітку. Але адже закони...»
Із всієї цієї невеселої історії сама собою напрошується нехитра мораль. Уже не в перший раз і не перший рік говориться: дитинчати великого дикого хижака ні в якому разі варто брати на виховання заради потіхи, тому що наскільки він милий, необразливий і цікавий у дитячу пору, настільки ж небезпечний і підступний вовзрослости. Ні числа прикладам, коли повзрослевшие      й    взматеревшие «ручні» леви, тигри, леопарди, ведмеді, вовки один раз ставали вбивцями своїх хазяїв-вихователів, і не тільки їх. І начебто б не виявлялося конкретного приводу для кровопролиття. Але привід той був у самім єстві дикого хижака, і йому потрібно був час для того, щоб визріти й прорватися...

Малюнок Б. Игнатьева