|
З місцевих жителів першим їх побачив у районі хребта Остяк водій автотранспортного господарства Степан. Так вийшло, що в той день він припозднился на обласній базі при навантаженні запчастин і вертався додому на своєму трудязі ЗИЛе вже вночі. Через поворот фари вихопили з темряви велика кількість палаючих очей так чорні кабанячі спини, що виникли раптом і так само швидко изчезнувшие. Побаченим він не міг не поділитися, незважаючи на пізню годину, зі своїм сусідом, давнім приятелем і напарником по полюванню Олексієм. Степан знав, що два дні назад товаришеві вдалося на превелику силу вибити в госпромхозе ліцензію на відстріл кабана
Друзі вирішили виїжджати завтра ж ні світло ні зоря (була вже субота), щоб зі світанком виявитися на місці. Треба сказати, що Олексій, у ту пору ще молодий мисливець, до цього вже встиг поохотиться року три на всяку водоплавну й борову дичину. Приносив додому те утоку, то рябчика, щораз почуваючи себе добувачем. Однак полювання на кабана були давньою й заповітною мрією. Що не говорите, а завалити лісового вепра — це не рябчика вицелить вельнике.
Перед тим як лягти спати, Олексій уважно оглянув боєприпаси й ще раз переконався, що в патронташі не залишилося жодного патрона із дробом — тільки з кулями й великою картеччю. Він глянув на годинники, було вже за північ. Заснув Олексій миттєво, як тільки голова торкнулася подушки
Ранком будильник задзвонив вчасно, і, хоча спати довелося менше п'яти годин, сну наче й не було. Усе підготовлено й покладено їм ще з вечора: взуття, одяг, зброя й боєприпаси, а торбозок з їжею зібраний дбайливими руками дружини Антонині
Незабаром під'їхав на газику Степан. Він не став стукатися у хвіртку, а перемигнув кілька разів фарами з далекого на ближнє світло — сповістив, що прибув. Олексій вискочив у двір у повнім спорядженні, на ходу вже надягаючи шапку-вушанку. У машині пахнуло тютюном упереміш із бензином. Степан надсадно курив, як би намагаючись заздалегідь удосталь наглотаться диму, знаючи, що на ходовому полюванні шпарко не покуриш
Поїхали. Відстань начебто б невелика, усього яких-небудь 75—80 кілометрів, але по разухабистой дорозі години два, не менше. Втім, Олексій не зауважував нічого, думки несли його вперед до бажаної мети, душу раділа. Так що отут говорити, тільки брат-мисливець міг зрозуміти його стан
От нарешті здався знайомий місток, відразу за ним і починався гірський кряж Остяк. Проїхали ще кілометрів десять по ґрунтовці, злегка припорошеної снігом, але кабанячих слідів не зустріли. Степан круто згорнув уліво на лісову автомобільну колію, назвати її дорога мова не повертався. Колія раптом повела нагору й, заскочивши на увал, різко обірвалася. Всі, приїхали! Взявши рушниці й рюкзаки, друзі вийшли з машини, щоб з височини оглянути околиці
Сонце піднімало над обрієм свій величезний диск, щедро розливаючи світло на всьому доступному зору простір. Далеко на півдні десь там, на лінії обрію, у сизому серпанку почали вимальовуватися обрису Хинганских хребтів, здиблених, немов гігантські хвилі під час шторму. Природа, пробуджуючись, оживала. У поле зору друзів попалася невелика сопочка, що самотньо маячила неподалік. Поки Олексій розглядав у бінокль звернений до них схил, Степан, намагаючись закрити дверцята машини, із силою ляснув нею. І раптом у підошви сопки як з-під землі виросли чорні кабанячі спини. Відстань до них було метрів 200—250. Мисливці з жалем зрозуміли, що з їх «фузіями» отут робити чогось
Табун був більшим. Встигли нарахувати двадцять п'ять штук і збилися з ліку, тому що череда перебувала в русі. Ще через пару секунд воно зникло у високому кочкарнике.
По молодості, недосвідченості друзі вирішили, що сьогодні вони вже отохотились. Пізніше, з роками, коли прийшов досвід, помітили у звичках диких звірів — кабанів, козуль, вовків — одну чітку закономірність: захоплені врасплох на широкій рівнинній місцевості, вони, як правило, намагалися знайти притулок у заростях прилеглих сопок. А зараз друзі постояли, покурили, повозилися небагато з машиною й лягли на зворотний курс
Яке ж був їхній подив, коли, проїхавши три-чотири кілометра, вони наткнулися на кабанячі сліди, які виходили з марі й, перетинаючи їх же машинний слід, ішли в сопку. По кількості разнокалиберних слідів стало ясно, що це їхні старі знайомі. Кабанячі сліди відразу забирали нагору на сопку й вели в зарості монгольського дуба й чагарників леспедеци. Мисливці з азартом почали переслідування табуна
По чітких слідах на снігу було видно, що дикі свині йшли від дороги швидко, «риссю», потім у міру видалення перейшли на крок, а потім, заспокоївшись, стали розбрідатися в сторони в пошуках паші, куйовдили листя. Товариші швидко йшли по п'ятах, дотримуючи всіх мір обережності, сподіваючись, що їм удасться підійти до кабанів, що годуються, з подветренной сторони на відстань пострілу. Але як тільки їм вдавалося скоротити відстань до 150—200 метрів, табун зривався з місця й ішов. І так повторювалося трохи раз
Стало ясно, що підкрастися до кабанів через зарості леспедеци й монгольського дуба не вдасться. Тут треба сказати кілька слів про цього представника далекосхідної флори. На відміну від своїх європейських побратимів монгольські дуби повністю скидають листя тільки навесні, тому взимку вони схожі на величезні лазневі віники. Пройти так, щоб не подшуметь, через них практично неможливо. Після короткої розмови вирішено було, що Степан уже один продовжить переслідування. По-перше, від одного буде менше шуму, по-друге, він не дасть кабанам улаштуватися на днювання. У такий спосіб череда постійно буде рухатися уздовж східного схилу хребта в потрібному напрямку. У свою чергу, Олексій спускається вниз і кидком висувається вперед по ходу руху табуна, а потім напереріз, благо кілометра через дві колії йшла в сідловину. От там, на перевалі, він і влаштує засідку...
Закинувши рушницю за спину, Олексій кинувся вниз. Швидко знайшов знайому дорогу. «Жаль, що машина залишилася за, до її тепер кілометра чотири», — подумав він
Мисливець біг не шкодуючи сил, розуміючи, що від швидкості його пересування тепер багато в чому залежить результат полювання. Ставало пекуче в армійській ватяній куртці. Він скинув неї в кущі, примітивши місце. Полегшало. Ноги несли його до заповітної мети. Азарт переслідування підігрівав природну мисливську пристрасть. От і підйом у сідловину. Треба встигнути піднятися вище, відтіля буде краще огляд. У цей час у ближньому розпадку прогримів рушничний постріл. Потім другий. Олексій зрозумів, що Степанові вдалося підійти на забійну дистанцію, і тепер він намагається дістати череда кулею. Збираючи сили, Олексій постарався не сповільнювати руху, незважаючи на підйом. Подих перехоплював, кров стукала в скронях... «Треба, треба встигнути зайняти вигідну для стрілянини й огляду позицію», — билася у свідомості, як у мережах, думка. І в цей момент він почув наростаючий шум. Сікачі утробно й загрозливо хрюкали, підсвинки пронизливо верещали. Все це перемішувалося із тріском чагарнику й падаючих дрібних сухих дерев. Вся «кавалькада» диких свиней, немов вража кінноти, мчалася прямо на нього! Мигнула думка: а раптом серед табуна є ще й підранений напарником великий сікач? Олексій знав з розповідей колишніх мисливців, що такий звір буває до зухвалості смів і в 99 випадках з 100 шукає можливості зненацька атакувати свого кривдника — будь це мисливець, ведмідь або навіть тигр. Він заметався на дорозі, очами ища зручну для стрілянини позицію. Але в цьому місці дорога входила в долину з невеликими смужками сіножатей по обидва боки. І як на зло, не було ні одного дерева, ні навіть якого-небудь зубожілого пня, за яким можна було б укритися. Шум швидко й невблаганно наростав. «Всі, час минуло», — зрозумів Олексій і впав прямо на дорогу, виготовляючи для стрілянини лежачи; звів курки. Пронеслися томливі п'ять, десять, а може бути, тридцять секунд. Олексій підняв голову, напружив слух. Шум череди, що наближається, кудись зник... Тоді він підвівся на коліно й побачив, що табун обійшов його трохи нижче по ледве помітній улоговинці, на яку він, піднімаючись нагору, поспіхом не звернув уваги, і тепер щодуху перетинає відкрита ділянка місцевості. Видовище було дивне!
Усе в стрімкому бігу, випереджаючи один одного, вишикувалися по ранжирі, начебто слоників на комоді. Не втрачаючи ні секунди, Олексій скинув рушницю. Фактично тільки останні кабанчики ще перебували на забійній дистанції. Прогримів постріл. Сеголеток пробіг ще метрів п'ять по інерції й тикнувся мордою в пожухлу траву. Олексій підійшов до нього, його розрадою був трофей вагою в 20—25 кілограмів, не більше.
Незабаром приспів Степан і, побачивши видобуток, пожартував, сказавши, що подумки готово був до навантаження суперважкоатлета, а отут так собі, якесь непорозуміння. Але однаково за мисливською традицією поздоровив «з полем».
Друзі перекурили. Від їхніх спин ішов пару, як від загнаних рисаків. Листопадовий день короткий. Мороз крепчал. Степан пішов за машиною, а Олексій прийнявся білувати тушку, поки не охолонула. Зануривши трофей у газик, напарники рушили в дорогу назад. Через якийсь час у машині стало тепло й Олексій відчув приємну утому. Непомітно почали замикатися віка, але перш, ніж наліг сон, він встиг подумати, що все-таки на перший раз кабаняче полювання можна було вважати вдалої і якщо вже потрапив у сеголетка, те в сікача й поготів би не промахнулося
С. СВИРЧЕВСКИЙ
|