Полювання, мисливська зброя, способи полювання й спорядження. Мисливський портал.
Головна | Реєстрація | Розширений пошук | Нове на сайті  
be number one
 

Стаття: На далекому кордоні

  {banner}  

На далекому кордоні

 
Переглядів: 9117 | Категорія - На привалі... » Мисливські байки

 

Діда Олексія задовго до світанку розбудив сиплий гавкіт Балетки. У темряві хати цокали ходики.Що заиндевели, підсліпуваті віконця тускло відсвічували морозними візерунками. Відганяючи неміцний сон, старий прислухався. Глуха від старості дворняга, прив'язана до фанерної будки біля хвіртки, гавкала азартно, «в осідання». Кого там принесла нелегка? За довгі роки життя й служби на лісовому кордоні дід Олексій побачив чимало й незваних гостей не боявся. Що можна було взяти в нього, крім старості? На скрипливе, осіле від часу ґанок як був в исподнем, так і вийшов і вдивився в темряву. Ніч була безвітряна й морозна. Місяць у білястій завісі хмар тускло висвітлювала двір і силуети будов, що оточували хату. Найближчий ліс угадувався темною нерухомою стіною. У сараї ще схвильовано кудахтали кури, але Валетка вже не гавкала. Дід Олексій повернувся в хату, крекчучи, важко забрався на піч. Сну — у жоднім оці. «Пропала ніч»,— тужливо подумав він. І точно, залишок ночі старий неспокійно проворочався, клянучи вже що давно стали звичними ниючі болі в колінах і попереку
Ранком, вийшовши у двір, він побачив на снігу коричневий пух і рубінові крапельки крові. Ланцюжок свіжих лисих слідів, рись із «придвойкой», ішла убік лісу. «Ах ти, рудий стерво, Бурку потягла!» — сплеснув руками дід Олексій. Буркою старий називав коричневу курку, що исправней інших несла яйця й висиживала курчати. Але головне лихо бачилося в іншому. Це була вже третя курка, викрадена лисицею за останній місяць, не вважаючи покаліченого молодого півня. Старий знав, що лисиця, що занадилася тягати курей зі старого щелястого сараю, тепер не заспокоїться. Самолюбство старого мисливця було жорстоко зачеплене
Заносячи в будинок дзвінкі, пахучі на морозі дрова, він запнувся й бурштинові березові поліна посипалися в пухнатий замет. Дід Олексій у серцях міцно матюкнулся, що бувало з ним украй рідко. У цей момент собака, що вертівся поблизу, розтягуючи щербату пащу в підлесливій посмішці, тикнулася своєму хазяїнові в ноги. Це була груба дипломатична помилка — звичайна в таких випадках порція пещення їй сьогодні не покладалася
— А ти, стара дурка, куди дивилася! — дід замахнувся на Валетку поліном.— Проспала лисові! — Дід сердито тикнув валянком собаку, що принижено припав на сніг.— От зараз візьму рушницю й жваво на приваду переведу.— Цю фразу старий вимовив уже примирливим тоном, підбираючи розсипані поліна й викладаючи їх на доріжку
Сидячи в хаті й снідаючи, дід Олексій скоса поглядав на свою рушницю, що висіла на цвяху. Коли йому було шістнадцять років, він виміняв у проїзного мисливця тульську курковку за барило меду й з тієї пори з нею не розставався. Незважаючи на скромний зовнішній вигляд, ця рушниця дванадцятого калібру бути добре спрацьовано, мало неабиякий бій і ніколи не давалася осічок. Як і все в будинку, рушниці було старим, недоглянутим, але дід виділяв його серед інших речей. На заході життя, в осілій набік, що стемніла від часу лісовій сторожці воно було його єдиним другом і захисником. Але не тільки тому. Це рушниця, непідкупний свідок мисливських зльотів і невдач, постійно нагадувало про те, що й у житті Олексія Петровича Кузнєцова була молодість із її неповторно яскравими подіями й враженнями
Дід Олексій і впрямь зібрався підкараулити лисові на приваді, але, подумавши, відмовився від цієї витівки. Може, спробувати офлажить її в лісі? Це було, мабуть, єдино вірним рішенням, якби не похилий вік і відсутність помічників. Втім, остання обставина не занадто турбувала його.
Відставний лісник Олексій Петрович Кузнєцов овдовів п'ятнадцять років тому. Його син Федір, що працював у райцентрі шофером, відвідував батька рідко, та й то проїздом. Перебратися в місто й жити в родині сина, куди його не раз запрошували, гордий старий рішуче відмовився — повітря не той. Так і доживало своє століття в лісі дід Олексій, покладаючись тільки на свої сили
Над єдиним ліжком висіли віялом пожовтілі від часу фотографії. Їх було досить багато. Батьки, родичі, друзі, односільчани — ці ніколи живі творці й свідки російської історії вже не один десяток років бадьоро поглядали на навколишній світ, затверджуючи невидиму оком, але міцний і нерушимий зв'язок часів. Сама велика фотографія була в центрі експозиції: молодий Олексій у формі старшини-танкіста з бойовими нагородами на груди ніяково обіймав ніжно притулену до нього широкоскулую дівчину. Перша сімейна фотографія чоловіка й жінки Кузнєцових, датована 15 вересня 1945 року, зверху була прикрашена зображенням танка — броньована, із зіркою на вежі машина зі стовбуром, що розширюється, нещадно давила гусеницями прапори зі свастикою. Унизу фотографії красувався похилий напис, хоробро виведена вмілою рукою: «Щасливий той, хто чесно любить!!!» На написі, як на гілці, сиділи голуби, що цілуються, над якими розвівалося палаюче серце, простромлене стрілою. І хоча районний фотограф за цю «художню обробку» фотографії заламав, пам'ятається, нечувану ціну, Марія Михайлівна, молода дружина Олексія, рішуче розв'язала зубами хустка й віддала необхідні гроші
На війні Олексій одержав важку контузію, двічі горів у танку й удосталь надихався заходом солярки й горілого пороху, сокирою висевшим у кабіні «тридцатьчетверки». Може бути, тому після війни він відмовився від роботи на місцевому м'ясокомбінаті. Його нестримно тягло до чистого повітря, до тиші, до лісу. Єгерської посади для Олексія тоді не найшлося, і він з молодою дружиною оселився на Далекому лісовому кордоні, так у побуті називали довірений йому лісова ділянка № 37.
Тут необхідно сказати кілька слів про специфіку роботи лісника. Звичайно добре, коли кордон розташований далеко від головної контори й начальство зайвий раз не стирчить перед очами, не милить тобі шию й не суне ніс у лесниковие справи. Хоча знову ж, як на все це подивитися. Може, і діти^-те ніяких немає. От, скажемо, ближній кордон. Тут увесь час юрбляться люди з машинами й квитанціями, цікавляться лісом. А що у квитанціях написано? Що таке-те покладається як виняток скільк-те кубів сухостою або ветровала для особистих будівельних потреб. А якщо відвідувач поважний, так ще з поняттям, можна йому під видом сухостою або ветровала гарного стройового лісу навантажити. Зрозуміло, не безкоштовно. От і бу-дет тобі мясцо в щи так яєчко на Великдень. А кому потрібний цей, прости господи, Далекий кордон, до якого не доїхати, не дійти?
Рік у рік усе міцніше прикипали чоловік і жінка Кузнєцови душею до свого маленького лісового наділу, піднімали господарство, ростили дітей. Зміна пір року від весняної бруньки, що лопнула, до мідно-червоного осіннього аркуша проходила на очах і завжди радувала своєю новизною, що вислизає. По весні над лісовими таловинами тягли вальдшнепи, чуфикали тетерева. Восени «стогнали» лосі. Олексій Петрович і Марія Михайлівна жили спокійно й щасливо, хоча, може бути, до кінця цього й не усвідомлювали. Просто були частиною навколишньої природи й жили за її законами, така ж чиста і ясним, як вода в Голодному струмку, на якому Марія Михайлівна ходила полоскати білизну й де серед прибережних трав гралася прошмигуючи рибешка.
Але от один раз у шибку їхнього будинку урізався сокіл і, розбивши його, обсипаний великою скляною сіллю, упав прямо на кухонний стіл. Швидше за все, захоплений мисливською атакою на чергову пернату жертву, просто не встиг облетіти виникле перед ним перешкода. У той ранок Олексій Петрович рано пішов на обхід і господарка була будинку одна. Вона довго не зважувалася взяти в руки й забрати зі стола невеликого ладного птаха в сіро-охристому оперенні, із кривавою піною на дзьобі. Сокіл ще був живий і судорожно намагався розправити гострі серповидние крила. Це була дурна прикмета, немов ангел смерті пролетів. З того дня щось незримо змінилося в житті Кузнєцових. Дарма Марія Михайлівна вимила всю хату водою із чистим річковим піском, як неї навчили місцеві сільські бабки, розставила по кутах пахучі хвойні віники й відстояла на колінах перед іконою Рятівника три ночі підряд. Через два тижні Марія Михайлівна, повернувшись із Голодного струмка, відчула сильний озноб і раптово померла від запалення легенів
...Перед заходом у ліс лисиця перейшла на спокійний крок, і старий мисливець мимоволі замилувався чітким ланцюжком її довгастих слідів з відтягнутими коготками. Опускаючи праву лапу в глибокий сніг, вона проводила більше довгу борозенку-поволоку на поверхні снігу, тільки-но помітно накульгуючи. Цю деталь старий помітив ще в один з попередніх візитів лисиці й тепер уже не сумнівався, що йде по вірному сліді
Олексій Петрович був високий на зріст, узкоплеч і сутулий. На його сухорлявій, гостроносій особі застигло вираження хмурої заклопотаності, що рідко залишалася його, навіть якщо мова йшла про веселий і легені. У молодості він був неперевершений ходок по лісі й пішки, і на лижах, за що й одержав прізвисько Лось. Здавалося, це було зовсім недавно.
Іти було важко. Пухкий сніг, важкий рюкзак із прапорцями й рушниця з обмотаним изолентой прикладом утрудняли рух. Здолавши глибокий яр на вході в ліс, старий глибоко захекався, затуляючи рота вушанкою. Довелося присісти на повалене дерево й дочекатися, поки глухі молоточки перестануть стукати в скронях, а з око піде сіра завіса
Дід знав лісові квартали, де найчастіше лягає лисиця на відпочинок. Він рухався повільно, намагаючись не шуміти, подовгу прислухаючись до рідких лісових звуків. У лісі стояла глибока зимова тиша, лише порушує зрідка шерехом синиць, що перепурхують, або сухим щигликом деревини, що промерзає. Раптово замет на краю лісової галявини вибухнув сніжним пилом, що іскриться, і два угольно-синих косачі стрімко понеслися уздовж просіки. Дід Олексій звично рвонув через плече рушниця, але стріляти не став, провівши очами птахів
Лисий слід, попетляв по старому лісі, потягнувся в густі ялинові посадки, пересічені глибоким яром. У діда Олексія тривожно занило серце — якщо лисиця піде в нору, те всі праці будуть даремні. Від цієї думки він так розхвилювався, що, присівши на пень, якийсь час боявся рухатися далі. У такі хвилини старому пригадувалися образи й несправедливості його життя, такий нелегкої й довгої. Іноді він думав про Бога, до якого давно й болісно тяглася його душа, так і не обретя ясної й стійкої віри
Офлаживание ялинових посадок дід Олексій почав з боку нір, щоб відрізати туди хід лисиці. Прапорцями давно не користувалися, мотки були поплутані, і їхнє розвішування виявилося справою трудомістким. Короткий зимовий день вгасав, треба було поспішати й при цьому дотримуватися повної тиші. Від довгої ходьби на лижах старого бив кашель. Щоб не подшуметь звіра, він раз у раз знімав шапку й притискав її до рота. При кожному кроці біль стукався в поперек, і старий знав, що сили його на результаті
Звичайно лиса ховається в нори в сильні морози або коли її довго переслідують. Перший проблиск надії дід Олексій відчув, коли зрозумів, що цього не відбулося. Але звір є звір, і міряти його вчинки людським розумінням не доводилося. Коли офлаживание було нарешті завершене й лисиця (старий це точно знав) була в окладі, його охопило стан безвладної розслабленості. Тепер, коли з'явився шанс на вдале полювання, серце діда Олексія стисла болісна тривога
Акуратно ступаючи по м'якому снігу й старанно відводячи галузі руками, дід Олексій увійшов усередину загону з боку нір. Лиса була десь поблизу, і старий мисливець почував це всією своєю істотою. Він повільно дістав з рюкзака великий довоєнний будильник і поставив його на високий пень. Якщо механізм не відмовить, через півгодини пролунає голосний металевий дзенькіт, далеко чутний у тиші лісу. Ідучи на номер, старий шанобливо оглянувся на будильник, якому приділялася сьогодні роль загонича
Дід Олексій устав на протилежної, не замкнутої в одному місці стороні окладу, зняв із плеча рушниця й прийнявся чекати. Час тягся повільно. Напружене очікування й углядування в прогали між деревами поступово змінилося звичним очікуванням чергової невдачі. Блакитні передвечірні тіні вже лягли на сніг, приглушивши контрастність темних стовбурів і галузей
Щось швидко промайнуло ліворуч, біля лінії прапорців. Або, може бути, тільки здалося? Пройшло кілька томливих секунд. Від напруженого очікування дід Олексій весь напружився, подумки клянучи свої старі замерзлі пальці й сльозаві очі. У наступну мить його обпалило злякано радісне почуття — кроках у сорока, безшумно ступаючи, прямо на нього йшла лисиця. Ледь видима сріблиста хмарина пари позначало її подих. Серце діда Олексія скажено колотилося, але він багаторічною звичкою придушив у собі хвилювання й стояв нерухомо. Коли лисиця, обігнувши товсту осику, вийшла на відкрите місце, рушницю вже було притиснуто до плеча мисливця, а палець м'яко давив на спуск
Після пострілу лиса м'яко тикнулася в сніг. Не пам'ятаючи себе від хвилювання, дід Олексій рвонувся до свого видобутку. Поспіхом він сильно підкрутив праву ногу, поскользнувшись на поваленій осиці. Однак гострий біль, що простромив його, тепер не мала значення. Лиса лежала на боці, злегка згорнувшись і далеко відкинувши розкішний хвіст. Здавалося, вона лукаво й загадково посміхається в сні, радуючись бажаному спокою після скількох днів небезпек і позбавлень. Вона більше не була його лютим ворогом, скоріше змушеною жертвою. Хто винуватий, що так невблаганно й жорстоко перетнулися шляхи людини й звіра? Опустившись на коліна, старий важкою зашкарублою долонею дбайливо гладив пухнату вовну рудої красуні в чорних чобітках, відчуваючи тепло вже покинуло неї життя
Потім, важко кульгаючи, старий мисливець із останніх сил змотував прапорці, що заледеніли, подумки завдяки долю за нечувану удачу. Але відчуття перемоги чомусь затулялося щемливим почуттям непоправної втрати, і непрошені сльози туманили ока, заважаючи зосередитися. Добре, що єдиним свідком цього був мовчазний зимовий ліс, уже залитий синіми сутінками
 
 (голосов: 16)
  • Тайгове минуле
  • За лосем
  • Фатальний звір
  • На лисицю із прапорцями
  • На лисицю з манком
  • | Автор: kodges | 18 ноября 2007 | Коментарі (31) |  Надрукувати
     
    Copyright © 2007 "Полювання, мисливська зброя, способи полювання й спорядження. Мисливський портал." GoodWeb