Полювання, мисливська зброя, способи полювання й спорядження. Мисливський портал.
Головна | Реєстрація | Розширений пошук | Нове на сайті  
be number one
 

Сурмач

  {banner}  

Сурмач

 
Переглядів: 782 | Категорія - На привалі... » Мисливські байки

 

Іван АРАМИЛЕВ

Починався осінній проліт. Я сидів у скрадке в лісового озера. Праворуч і ліворуч від мене, на інших озерах, хтось зрідка постреливал, я ж не піднімав рушниці, тому що табуни летіли стороною.
Следовало б перенести мій курінь на інше місце, але до того був гарний холмик з жовтими берізками, на якому я влаштувався, що нікуди не хотелось іти
Пригретий полуденним сонцем, я задрімав. Мене розбудив постріл, я приподнялся: за кущами, на сонячній прогалині, верещав і качався по земле Сурмач — моя костромська гонча
Невдалеке стояв мисливець із берданкою в руках. Це був Митяй Рохлін, счетовод цегельного заводу, низенька веснянкувата людина з козлиною бородкой, схожої на шматок клоччя. Йому завжди й у всьому не везло: те в него розривало рушницю, то вискакував від непомірного заряду «безсерпанку» затвор бердани й спотворював особу, то перекидався човен, у якій він догонял підбиту на ріці утчу. З його ім'ям були зв'язані десятки самих нелепих
и смішних подій у лісах, полях і на болотах
Незрозуміла ця людина несла по життю свою мисливську пристрасть, немов нерозділену любов, уперто й безмовно. Ніщо не могло змусити його кинути полювання. І люди дали йому образливе прізвисько — Страждалець
Він стояв переді мною, винувато посміхаючись. Мигцем глянувши на нього, я нагнувся до собаки... Ока її були вибиті дробом. Кров виступила на чолі, на бровах
Митяй Страждалець став виправдуватися: колись його вкусила скажена дворняга, він їздив у місто на щеплення, тільки-но врятувався від смерті, з тих пор і тріпотить перед чужими собаками. А Трубач-ді кинувся до нього назустріч, він і вистрілив. Тепер він корив себе за помисливість, пропонував мені гроші
Я махнув рукою — до чи грошей, коли скоїлося ихо! Митяй пішов, боязко оглядаючись
Я став оглядати рани Сурмача. Положення представлялося мені безнадійним. Мисливці зрозуміють, що це значить — втратити собаку-качатницю. Не мисливцям же я поясню
Восени, перед відльотом на південь, утоку обпливає жиром і, як говорять, стає міцна на рану. Навіть смертельно поранена вона довго планує й падає далеко від того місця, де її стріляли. Подранки забираються в такі зарості лозняку або очерету, куди не продерешься й на найлегшому човнику. Словом, добра половина підбитих восени качок не попадає в ягдташ мисливця, якщо мисливець цей вийшов на промисел без собаки
Помучившись із лягавими, які бояться холодної води, я привчив подавати утік Сурмача. Справа пішов прекрасно: де б птах не впала, не доводилося навіть кричати «апорт», — Сурмач сам міркував, що до чого, і працював без понукання
У жовтні, коли ще коштує м'яка погода й не все качки відлетіли й коли вже дозволяється полювання на зайця, ми із Сурмачем робили так: ранок і вечір полюємо на птахів у затоках, удень ганяємо русаків
Є собаки тупі й бездарні, є здатні. Сурмач володів рідким, я б сказав — всеосяжним талантом. Я купив його щеням, сам вигодував, сам наганивал по звірі, натаскував по птаху. Під час навчання майже не доводилося повторюватися: Сурмач схоплював всі не лету
Мисливський собака — не для забави, і я не люблю, на відміну від деяких мисливців, навчати своїх вихованців різним фокусам. Мої собаки не носять у зубах ягдташ із дичиною, не танцюють на задніх лабетах, не подають гостям у передній калоші
Але Сурмач один раз довів, що й він здатний на фокуси
Ми ганяли по чернотропу лисиць. Я втратив кисет, подарований у день мого народження дочкою, і це мене сильно засмутило. Показавши Сурмачеві вийняту з кишені трубку, я дав йому зрозуміти, що от бракує кисета, не можу закурити, сказав: «Знайди!» і махнув рукою убік лісу. Він усе зрозумів, кинувся по моєму сліді в ялинник і через сорок хвилин повернувся з кисетом взубах.
Тепер я згадав все це й подумав з гіркотою: «Був собака, і не стало собаки...»
Сурмач терся мордою об траву, жалібно скиглив. Його виття нагадувало стогін смертельно пораненої людини. Порию він зовсім по-дитячі схлипував і смикався всім тілом. Що він почував у ці хвилини? Чи розумів він своїм собачим розумом, що темрява, що приголомшила його, залишиться назавжди?
У таких випадках прийнято добивати собаку, щоб позбавити її від непотрібних страждань. Я скинув рушницю, але не міг надавити гашетку. Це було вище моїх сил
«Нехай Сурмач умре не від моєї руки, — сказав я собі. — Помучиться кілька годин — і кінець».
Я зробив підстилку з папороті, поклав його на бік, укрив гілками й пішов. Звичайно, він чув мої кроки, що віддаляються, але навіть не спробував бігти за мною, - мабуть, йому було дуже зле.
Я переплив у човні на свою сторону, піднявся по крутій горі до будинку. Дружина й дочка зустріли мене на дворі
—    Де Сурмач? — запитали вони в один голос
Я розповів всі, опустився на сходи ґанку й мовчачи просидів до темряви
Ранком ми сиділи так само мовчачи в їдальні за чаєм
—    Я поїду за ріку з лопатою, — сказала дочка. — Він заслужив, щоб його поховали як треба.
—    Поїдемо разом, — відповів я
Ми стали збиратися. І в цей час за вікном пролунав гавкіт. Дружина розгорнула вікно — у палісадника стояв Сурмач і виляв хвостом
Вижив?! Це було неймовірно. І як він, сліпий, знайшов дорогу? Як переплив широку швидку ріку? У перші хвилини все це здавалося сном
Ми внесли Сурмача в будинок. Він радісно скавучав і милувався те до мене, то до дружини, то до дочки, лизав їм руки. Його нагодували, і він улігся на своєму звичайному місці, під лавкою.
—    Що тепер з ним робити? — запитала дружина. — Важко йому буде, бідоласі...
Я зітхнув:
—    Буде жити інвалідом. Така частка
Сліпий незабаром поправився. Він добре їв. Виходив на двір гуляти, гавкав, коли в садибі з'являвся хто-небудь чужий
Днів через десять мені вздумалось відправитися на полювання. Я взяв рушницю, пішов до ріки. Сурмач побіг за мною
—    Назад! — кричав я
Він зупинявся, обиженно взвизгивал, мотаючи головою, і знову доганяв мене. Неможливо було відскіпатися від нього, довелося посадити бідолаху влодку.
«Ну що ж, — вирішив я, — вивезу сліпого на травичку: полежить біля скрадка, заважати не буде».
Ми висадилися на улюбленій стрілці, добралися до озера й сіли в лозняку. Високо в небі летіли казарки, але стріляти я втримувався: упадуть птаха у воду — не дістану
Низом пронісся табунок хохлатой чернети. Я прикинув — ці вуж повинні впасти на сухе! — і вдарив дуплетом. Промахів не було, і все-таки я прорахувався: підбиті качки дотягли до води. Одна шльопнулася неподалік від берега, інша, подранок, упала подалі й поплив вкамиши.
Сурмач зірвався з місця, стрибнув у воду. Він плив легко й жвавий, як раніше, але не прямо на качку, а убік: вітер дул з берега, собака не міг причуять заходу дичини
Було морозно. Вода на затоках покрилася подекуди тонкою скоринкою, а в середині стояла темна й нерухома, готова от-от змерзнути. У таку погоду пойнтер не піде зовсім, із сетерів же рідкий пропливе полсотни метрів. Але Сурмач плив
Він зробив два кола, зупинився й завив. Я знаю — не від холоду він вив... Це він скаржився, що ока потухли, що неможливо без очей взяти видобуток
Я свистом покликав його на берег. Він не послухався, дав нове коло, підплив з-під вітру до качки, прийняв неї в зуби, добрався до берега, обтрусив із себе воду й вимір у моїх ніг
Я взяв із зубів Сурмача утчу, але не встиг приголубити його за чудесну роботу — він знову кинувся до води й поплив вкамиши.
Його слух, імовірно, піймав два сплеску води після пострілів. Одному утоку він знайшов і подав, іншу треба було ще шукати. І він поплив на розшуки
Сіяв всією пишнотою своїх фарб останній день осіни. Після таких днів раптово падає сніг, холоднеча в одну ніч сковує озера й ріки
Наді ною табун за табуном летіли птаха. Я чув гортанні лементи, мірний шелест моторних крил. Наступив валовий проліт, під час якого за годину можна набити повний ягдташ дичини. Яка ж гіркота для мисливця пропустити цю гарячу годину!
Однак я не піднімав рушниці. Дивні, якісь не мисливські думки захопили мене: я дивився в небо, де кружлялися табуни, і думав про силу життя, що змушує пернатих двічі в рік долати величезного простору
Трапляється, захоплює їх у шляху мороз, дощ, заметіль, зустрічний або бічний вітер. Натруджуючи крила, летять вони весною на дику, похмуру північ, щоб звити там гніздо, вивести дітей, а восени, коли підростуть і зміцніють діти, откочевать на зимівлю до благодатного півдня
Тисячі птахів гинуть у шляху. Але й сьогодні проліт так же радісний, рясного й гучний, якої був століття назад. Жити — значить боротися й діяти до останнього подиху
И я бачив цю же силу життя у своєму сліпому собаці
Сурмач пропадав довго. Я почав турбуватися: очеретяна гряда озера тягнеться на кілометри, у її лазах навіть видючому заплутати неважко. Свистом і лементом я кликав Сурмача
Нарешті він виплив на водне дзеркало з огромною черною качкою в зубах. І коли він подав мені птаха, я поцілував його в мокру голову

Малюнок Б. Игнатьева

 
 (голосов: 2)
  • За лосем
  • Мої зустрічі з тигром
  • Мої собаки
  • Мої собаки
  • Моє перше полювання
  • | Автор: kodges | 21 июля 2007 | Коментарі (1) |  Надрукувати
     

    #1 написал: teren 89 (21 июля 2007 21:38)

     
    Дуже душевно, велике спасибі за доставлене задоволення
    Зарегистрирован: -- ICQ: -- [цитировать]
     

    Добавление комментария

     
     
    Включите эту картинку для отображения кода безопасности
    обновить код



     
    курсы английского языка. кухни
    Copyright © 2007 "Полювання, мисливська зброя, способи полювання й спорядження. Мисливський портал." GoodWeb